Події

 Роздуми на Хрестопоклінну Неділю читати далі   

 

 Подвижниця віри христової. Життя і подвиг м. Йосифи Ісопенко, ЧСВВ  читати далі   

 

 Відбулися реколекції для дівчат читати далі   

 

 Захист кандидатської кандидатської дисертації с. Дарії Турків, ЧСВВ читати далі   

 

 Вічні Обіти с. Юліани Дзюбатої читати далі   

 

 

Світлої пам’яті

Подвижниця віри христової. Життя і подвиг м. Йосифи Ісопенко, ЧСВВ

  18 березня 1974 р. – 47 років тому відійшла до вічності м. Йосифа Ісопенко – монахиня Василіянка, ісповідниця віри, жінка, яка на своєму шляху зазнала чимало випробувань та поневірянь, однак ніколи не зрадила свого покликання та своєї Церкви.

  Народилася Марія Ісопенко 12 серпня 1900 р. у м. Чернівці, в румунській родині службовця. В сім’ї було двоє дітей. Старший брат Микола загинув на І світовій війні. Зі спогадів сестер – сучасниць      м. Йосифи – дізнаємось, що вона ще в дитинстві прагнула посвятити себе Господеві, однак батьки противились цьому. У 1920 р. Марія, звіряючись місцевому пароху про своє бажання служити Богові, дізналася про те, що в Галичині є багато жіночих монастирів, куди вона могла б вступити. Так Марія, залишаючи рідне місто, переїхала до Станіславова, де вступила до монастиря Сестер Василіянок. Для цього Марія мусіла змінити конфесійну приналежність, оскільки родина Ісопенків належала до православної конфесії.

  Прийнявши на Облечинах нове ім’я – Йосифа, вона проходить початкову формацію – новіціят під проводом м. Магдалини Гуменюк. Згодом продовжує навчання у вчительській семінарії сестер Василіянок, після закінчення якої у 1926 р. працює вчителькою у школі та гімназії, де виховує молодих дівчат в християнському та національному дусі, прищеплюючи їм любов та повагу до ближніх.

  Свої перші обіти с. Йосифа склала у 1922 р., а Вічні Обіти – у 1928 р. на руки с. Макрини Павлюк – ігумені Станіславівського монастиря та Станіславівського єпископа владики Григорія Хомишина. Мати Йосифа Ісопенко була духовним авторитетом для сестер, тому у 1931 р. спільнота делегувала її на участь у Капітулі Сестер Василіянок у Яворові.

  З 1935 р. м. Йосифа виконувала уряд заступниці настоятельки, а у 1941 р. сестри обрали її ігуменею Станіславівського монастиря. Вона ревно виконувала це служіння аж до свого арешту. З приходом радянської влади сестер насильно виселено з монастиря, а в його приміщенні створено шпиталь для військовополонених. Кілька сестер, поміж яких і ігуменя м. Йосифа Ісопенко, не мали можливості десь поселитись, тому тимчасово залишались у монастирі. 30.08.1946 р м. Йосифа написала листа до Йосифа Сталіна, в якому висловила прохання “оборонити нас перед нашестями і нападами на наш дім”. Однак згодом всіх сестер вигнали з монастиря, і вони були змушені знайти пристановище у добрих людей м. Йосифа Ісопенко разом із с. Марією Клюкою замешкали на квартирі по вул. Артема. Мати Йосифу 5 жовтня 1949 р. арештували та засудили до 10 років позбавлення волі.

  Заслання м. Йосифа відбувала в одному із концтаборів радянської системи – Кізіллаг у Пермській області. Важка праця на лісоповалі, холод і голод, знущання наглядачів позначились на здоров’ї м. Йосифи. У 1955 р. Мати була достроково звільнена з ув’язнення. Після повернення проживала разом із сестрами у підпільному монастирі в Івано-Франківську. У 1957 р. м. Йосифа була призначена владикою Василем Величковським Протоігуменею Сестер Василіянок. Цей уряд мати виконувала аж до самої смерті. Мати часто відвідувала сестер по різних підпільних спільнотах, домах, та своїми словами і прикладом заохочувала до ревного служіння у поширенні Євангелія Христового.

 Як наслідок заслання, мати мала обморожені руки та ноги, що спричинило згодом прогресування важкої хвороби – раку крові, але мати терпеливо зносила всі болі, жертвуючи їх за своїх сестер, церкву та народ. Сестра Маркіяна Колодій згадує: “Тіло її лежало на ліжку, а дух возносився до Неба, лице ясніло блиском, наче б вже відчувала присмак Неба”. Це була свята особа, покірна та дуже терпелива, “все б віддала людям, а зверх усього любила Ісуса”. Померла м. Йосифа 18 березня 1974 р. у спільноті своїх духовних сестер, де жертвенно та свято прожила своє життя. Похоронена на кладовищі в Івано-Франківську.

   2 грудня 2020 р. на 98 році життя та 52 році монашого подвигу спочила у Бозі с. Олександра Анеля-Христина Пущинська, ЧСВВ.  

с. Олександра Анеля-Христина Пущинська, ЧСВВ

 Сестра Олександра народилася 31 травня 1923 р. у м. Львові. Анеля була другою із 6 дітей Петра та Анастасії Пущинських. Згодом родина переїжджає до с. Оплітна на Жовківщині. Батько Петро за національністю був поляком та служив у польській поліції, а мати – українка. Мама була дуже побожною жінкою, багато молилася. Її рідна сестра – Модеста Олена Рогуля була монахинею Василіянкою у   Львівському монастирі на вул. Длугоша (сучасна вул. Кирила і Методія).

с. Олександра Анеля-Христина Пущинська, ЧСВВ

 Добрий приклад тітки потягав малу Анелю до такого ж подвижницького життя, і вже з дитинства вона мріяла бути монахинею і служити Богові, про що і написала у своєму шкільному творі на велике здивування вчительки. Закінчивши польську школу сестер Феліціянок у Жовкві, Анеля з 1938 р. продовжує навчання у фаховій (кравецькій) школі сестер Василіянок у Львові. Подобалась Анелі шкільна наука, спілкування із сестрами. Особливий вплив на життя дівчинки мала участь у Марійській Дружині, яка була при монастирі. Духовним провідником спільноти був о. Іриней Назарко, ЧСВВ. Як згадувала с. Олександра, зустрічі з отцем відбувалися двічі на тиждень, а в травні кожного дня молилися молебень на подвір’ї монастиря, біля фігурки Богородиці: “Ми так голосно співали маївку, що цілий Львів, напевне, чув”.

 Однак не довго довелось радіти шкільному життю, не встигли почати новий навчальний рік, як розпочалася війна. З окупацією радянськими військами західноукраїнських земель у 1939 р. почались масові репресії серед місцевого населення. У 1940 р. арештовують батька як колишнього працівника польської поліції, а всю сім’ю Пущинських вивозять на заслання до с. Голубинівка Актюбинської області в Казахстані. Батька засудили до 8 років позбавлення волі, та в 1941 р. його звільнили у зв’язку з амністією для польських громадян, і він переїжджає до родини.

 Ці важкі роки заслання с. Олександра згадувала зі сльозами на очах. Вся сім’я працювала у місцевому колгоспі, терпіли чималі злидні. Через виснаження та голод у 1944 р. помер батько. Після його смерті сім’я переїхала ближче до м. Актюбинська, щоб бодай якось врятуватися від голоду. Впродовж 5 днів не мали жодного харчу, аж коли влаштувались на роботу, то отримали півкілограма хліба. Не переживши цього виснаження, тієї ж ночі помирає мати, а через деякий час старша сестра та наймолодший братчик. Матір навіть не могли поховати на цвинтарі через те, що не мали прописки. Обоє зі сестрою копали яму на городі, щоб її поховати. А коли помер молодший братчик, то “загорнули його в коц, бо не було з чого зробити труни, і поховали під горою”. Влада не дозволяла на кладовищі “потому, что нет прописки”. Анеля залишилась єдиною опікункою і годувальницею двох молодших сестер та брата.

 Влаштувавшись разом з братом на роботу в “подсобное хозяйство” на залізниці, працювали цілоденно на городі за один лише обід. Молодша сестра від переохолодження важко захворіла, так що не могла ходити, але з Божою допомогою незабаром одужала. С. Олександра згадувала, що єдиним рятунком в той час була для неї молитва: “Ісусе, Маріє, святий Йосифе! Пресвята Родино, рятуйте нас!”. І наче у відповідь на її молитву сталося маленьке чудо. Випадково дізналась у “польському бюро” про те, що збирають людей для вивезення на роботи в інші області, Анеля записалась разом із братом та сестрами до цієї поїздки. І знову на устах безнастанна молитва до Святої Родини: “Рятуйте нас!”. Новим місцем життєвого подвигу стало колишнє німецьке поселення у Миколаївській області, куди потрапили Пущинські разом з кількома вагонами таких же спецпоселенців. Працювали в радгоспі на очистці зерна. Умови були важкі, але, як згадувала с. Олександра, “там ми трошки віджили”.

Перша справа сидить Анеля – с. Олександра Пущинська,
посередині її тітка с. Модеста Рогуля, ЧСВВ

  Перебуваючи на засланні Анеля молилася про повернення на Україну: “Я дуже хотіла вернутися додому і просила Ісуса, щоб допоміг мені вернути, то я посвячуся Йому на службу”. У квітні 1945 р. за сприянням тітки – с. Модести Рогулі, ЧСВВ – родина повернулася до Львова і замешкала в рідному с.Оплітна. Незважаючи на тяжкі поневіряння та смерть рідних людей, повернення для с. Олександри було знаком Божої опіки над ними, адже вивезли їх на заслання в Лазареву Суботу 1940 р., а повернулись вони в ту ж Лазареву Суботу, тільки через 5 років. В їхній родинній хаті помістили школу, тому Анеля разом із братом та сестрами ділили власну домівку зі шкільною вчителькою. Згідно з розпорядженням радянської влади монастирі сестер Василіянок, як і десятки інших монастирів, закрито, а монахинь розігнано. Тому с. Модеста замешкала в Оплітні разом із Анелею та її братом і сестрами, працювала в колгоспі. Про підтримку тітки с. Олександра завжди згадувала з вдячністю: “Ми дуже вдячні цьоці, бо ми були молоді, безпорадні. Мені, найстаршій, було лишень 22 роки, а вони були нам, як мама”.

  У 1968 р. Анеля нарешті втілила в життя свою дитячу мрію та вступила на кандидатуру до підпільного монастиря сестер Василіянок у Львові на вул. Кобилянській. В тому ж році 9 червня прийняла монаший постриг та отримала нове ім’я Олександра. Її наставницею – магістрою новіціяту – стала м. Ірина Янович.

  2 липня 1971 р. с. Олександра склала перші Монаші Обіти, а 12 липня 1976 р. – Вічні Обіти на руки о. Володимира Палчинського, ЧСВВ та м. Ірини Янович, ЧСВВ.

  Після повернення із заслання, с. Олександра брала активну участь у житті підпільної Греко-Католицької Церкви. Разом з отцями Василіянами – о. Дам’яном Богуном, о. Маркіяном Савчином, о. Юрієм Янтухом, які опікувалися парафією в с. Оплітна, – сестра готувала багатьох дітей до Тайни Хрещення, Сповіді та Євхаристії. Як згадувала с. Олександра, у їхній хаті були часті Богослужіння, шлюби та хрестини, але “то все було вночи, не раз ми тремтіли, але якось, Богу дякувати, всьо виходило на добре”. Згодом с. Олександра з двома молодшими сестрами переїхала на проживання до с. Блищиводи. Там разом з молодшими сестрами і братом займалася збором лікарських трав для аптек у Жовкві, чим утримувала родину. Тоді ж важко занедужала одна із рідних сестер, параліч прикував її до ліжка. Впродовж 20 років с. Олександра доглядала сестру та опікувалася нею. У 2005 р. с. Олександра переїхала до монашої спільноти сестер Василіянок у м. Львові, де продовжувала свій монаший подвиг в безнастанній молитві та проханні до Господа “витримати у Василіянському Чині аж до смерті”.

  Сестра Олександра була для своїх співсестер та близьких великим прикладом терпеливості, жертвенності, свідчення віри і вірності своєму покликанню та Христовій Церкві.

Нехай Господь упокоїть її на лоні святих своїх.

 

Відійшла по вічну нагороду до Господа с.Модеста Марія Сеник, ЧСВВ

с.Модеста Марія Сеник, ЧСВВ

   22 листопада 2020 року Божого відійшла по вічну нагороду до Господа с.Модеста Марія Сеник, ЧСВВ – вірна дочка своєї Церкви і народу. 

  Сестра Модеста Марія Сеник народилася 22 березня 1938 р. в селі   Лагодів, Перемишлянського району, Львівської області в християнській сім’ї. Батьки – Петро та Олена, з дому Профета були простими селянами-хліборобами. Батько брав участь у ІІ світовій війні, під час якої потрапив до німецького полону. Після повернення до рідного села працював завгоспом у школі, мати працювала на різних роботах та займалась домашньою працею.

  У 1945 р. Марія пішла в школу у рідному селі. Вже з дитинства батьки виховували дітей у християнському дусі. З встановленням радянської влади в Західній Україні Українська Греко-Католицька Церква було заборонено, а приналежність до неї означало заслання або в’язницю. Як згадувала сестра Модеста батько відправляючи її до школи казав: “Що в школі тебе будуть вчити, то ти вчися, але завжди молися, Бог є, і треба з Богом жити”.

Садочок у с.Лагодів. Марія – с.Модеста сидить у І ряді зліва

  Марія була здібною ученицею, однак через відмову вступити до комсомолу її було відчислено зі школи. Аж через рік вона змогла продовжити навчання та у 1958 р. закінчити школу. Після того сестра працювала деякий час у бухгалтерії місцевого колгоспу.

 Вступивши у 1963 р. на економічний факультет Львівського сільськогосподарського інституту Марія продовжувала практикувати християнське життя. Тоді ж познайомилася із о.Євстахієм Смалем, ЧНІ, який бачивши у молодої дівчини покликання до чернечого життя розповів про підпільний монастир сестер Василіянок. Так, весною 1966 р. Марія вступила до монастиря, а 7 липня того ж року отримала Облечини з рук блаженного владики Василя Величковського, ЧНІ та прийняла нове ім’я – Модеста. Вічні Обіти сестра склала 9 липня 1976 року на руки м.Юлії Зеленої, ЧСВВ у Золочеві, де Літургію відслужив о.Дам’ян Богун, ЧСВВ.

 Нелегко було сестрі поєднувати навчання в інституті та монаше життя, яке в ті часи вимагало великої обережності. В підпіллі с.Модеста багато співпрацювала із о.Євстахієм Смалем: часті нічні Літургії, підготовки дітей та дорослих до Святих Тайн Сповіді і Причастя. Монахиня разом з іншими своїми співсестрами зазнавала частих переслідувань і допитів. Про один з таких випадків згадує у своїй книзі “Христові Обручниці” п.Богдан Головин. Під час проведення Літургії о.Євстахієм, хтось із сусідів доповів про це в міліцію, яка одразу приїхала до дому, де відбувалась Служба. Отець встиг заховатися, а сестру відвезли до міліцейського відділку: “Тут цікавилися, хто відправляв Службу Божу. С.Модеста заперечувала, що ніякого Богослужіння не було. В її сумці знайшли фелон та інші церковні речі. Наступного дня в Управлінні держбезпеки Львівської області оперуповноважений намагався завербувати сестру в донощики, однак марно. Так, с.Модесту дев’ять разів викликали до управління, на що вона завжди відповідала ствердно, що не збирається бути донощиком”. Про цей випадок дізнались в інституті, де навчалась сестра і одразу викликали “на розмову” до заступника декана: “Як він мене сварив! – Що ти зв’язалася з тими шарлатанами! Ніколи церква не буде воюючою! І в цей момент – згадувала сестра, я відчула голос Божий, голос Духа Святого, який промовляв – “І пекельні ворота її не подолають!”.

 З Божою допомогою сестра успішно склала випускні іспити в інституті і отримала направлення на викладацьку роботу у Крукеницький технікум сільськогосподарського обліку, де з перервою працювала два роки. Згодом через навантаження у праці та відсутність часу для монаших обов’язків с.Модеста переїхала до Львова, де влаштувалась викладачем в сільськогосподарську школу бухгалтерії. Однак і тут були часті перевірки та доноси на сестру. Після кількох років монахиня розпочала працю на курсах бухгалтерів промисловості тієї ж школи у Львові, де їй допомагали священики, які на той час також викладали в цьому навчальному закладі. Це о.Володимир Маїк, ЧНІ, о.Йосип Когут, ЧСВВ та о.Володимир Євстахович.

  Під час праці у Львові сестра мешкала на квартирі по вул. Калініна, 11 (тепер вул.Замарстинівська) разом із с.Агафією Кіндратюк, ЧСВВ, яка була її односельчанкою. Сюди часто приходили священники та відправляли Божественні Літургії, проводили Сповіді. Також с.Модеста разом з іншими сестрами чергувала у церкві Преображення у Львові: “Як Преображенку взяли, ми чергували ночами. Ну думаємо все, напевно завтра нас посудять. Але Господь Бог всемогучий!”.

Проведення екскурсії у музейно-меморіальному комплексі ім. Патріарха Йосифа Сліпого

  Після виходу УГКЦ з підпілля с.Модеста виконувала уряд настоятельки Провінційного дому у Львові з 1993 до 1995 років. Того ж 1995 р. Товариство “Свята Софія” викупило землю та дім родини Сліпих у селі Заздрість на Тернопільщині і запросило до праці в ньому сестер Василіянок. З 1998 р. сестра була призначена до праці на цій місійній станиці – родинному селі Патріарха Йосифа Сліпого. Велика шанувальниця та популяризаторка особи митрополита Йосифа Сліпого сестра Модеста разом з іншими сестрами Василіянками впродовж багатьох років доглядала музейно-меморіальний комплекс імені Патріарха Йосифа, проводила екскурсії, знайомила відвідувачів із життям, душпастирською та науковою діяльністю митрополита.

  Сестра Модеста залишиться в пам’яті своїх співсестер у Христі, рідних, близьких людиною сильної волі і духа, вимогливою та водночас вирозумілою до всіх, вірною Обручницею Христа, яка сьогодні промовляє разом із святим апостолом Павлом: “Я боровся доброю борнею, скінчив біг – віру зберіг”.

Урочисте Святе Причастя, ц. Андрія м. Львів 12 червня, 2010 р.

Біля ц. Андрія, м. Львів 12 червня 2010

Спогади про с.Апфію Ванькевич, ЧСВВ

 

     Сестра Апфія-Ганна Ванькевич  народилася 27 березня 1920р. в с. Новий Люблинець, повіт Жешув (Польща). Під час другої світової війни була примусово вивезена до Німеччини на працю. По  поверненні до Львова працювала на швейній фабриці.

Читати далі »

 15 08. 1967р. — вступила до монастиря Сестер Василіянок

14.06.1970р. — склала Перші Обіти.

11. 06.1978р. — зложила торжественну Професію Вічних Обітів.

      Першою настоятелькою її була м. Маврикія Хома. Після зложення Обітів с. Апфія була під проводом м. Ксені Петрівської, яка жила в Брюховичах і до якої належало ще 10 інших сестер. У той час сестра Апфія ще працювала на маслозаводі у м. Львові .

    Сестра Апфія любила молитву, сумлінно відбувала духовні вправи і поважала точність. Вже будучи старенькою, з вдячністю приймала все, що дає Господь і ніколи не скаржилася. А за вчинену їй услугу, навіть найменшу, щиро дякувала і благословила.

  Особливо відзначалася правдомовністю. Була чесною і працьовитою. Вона має брата Дмитра з родиною, а також за кордоном живе її рідна сестра Анастасія з родиною.

    Відійшла до Господа 26 вересня 2004 р.

    Похоронена на кладовищі в с. Зимна Вода. Нехай Господь упокоїть слугиню свою з праведними!

 

Спогади про с.Софію Козачок, ЧСВВ

   Сестра Софія Стефанія Козачок народилась 16.02.1926 року.

  Вступила до монастиря в підпіллі 1968 року.  За фахом адвокат. Довгі роки хворіла на ноги, останньо майже не ходила. Молоді сестри з радістю робили останню послугу сестрі, яка ніколи не жалілась.

   В часи підпілля сестра проживала разом з Сестрою Мартою Пелешок.

   За життя відзначалась оптимізмом та веселим духом.

   Відійшла до Господа 22 вересня 2001 року.

 

Спогади про м. Соломію Чичулу, ЧСВВ

     1 лютого 1911р м. Соломія – Софія Чичула, народилася в родині священика в с. Себечів (тепер територія Польщі). Батько о. Іван Чичула деякий час був парохом у с. Дністрик-Дубовий, Турківського повіту, Львівської області. Там і зростала мала Софійка. Навчалася у Яворові, в школі при монастирі сестер Василіянок.

Читати далі »

 15 листопада 1928р. — вступила до Чину

12 липня 1930р. — склала Перші монаші Обіти

3 вересня 1933р. — зложила Урочисту Професію Довічних Обітів.

   Новіціят проходила у Перемишлі — там була філія нашого монастиря, що у Яворові. Закінчила вчительський семінар, працювала вчителькою при Яворівському монастирі.

   Після розігнання монастиря в 1946р. разом із сестрами ще деякий час проживала в монастирському домі у с. Нижньо-Висоцькому Турківського району, де наші сестри мали школу. Коли й тут від сестер держава забрала школу і шкільний дім, вони зі стайні переобладнали собі хату і в ній проживали. Від 1954р. Перейшли ще з двома сестрами проживати до Дрогобича. де працювала в аптеці бухгалтером. 1963-2001рр. проживала в с. Зимна Вода, що біля Львова. Опісля м. Соломію з причини глибокої старості забрали на догляд до Провінційного дому, що є у Львові по вул. Кирила і Методія №17. Сестри дбайливо доглядали за старенькою, аж поки вона не померла.

   Обов’язки в Чині: від 1957р. була магістрою новіціяту. Спочатку у Дрогобичі, а від 1963р. у с. Зимна Вода і на прохання покійної Мати Протоігумені Йосифи Ісопенко, обняла Уряд Магістри Новіціяту в Провінції, який сповняла до 1990р. Одночасно була і настоятелькою. У домі по вул Садівницькій №23 в с. Зимна Вода, де проживала м.Соломія з сестрами, часто відбувалися реколекції для сестер, які провадили священики, а при неможливості часто сама Мати Соломія.

   Свій уряд Магістри і Настоятельки сповняла в часи підпілля і часто в їх домі бували представники КДБ. Від вступу до монастиря відзначалася твердістю в покликанні глибоким розумінням монашого життя. Мала велику набожність до Євхаристійного Ісуса, Пречистої Діви Марії і Божого Милосердя. Як в цілому житті, так особливо в глибокій старості проявляла велике старання про чистоту своєї совісті, перед смертю сповідалася майже щоденно.

    Одержала від Господа ласку легкої і спокійної смерті. За декілька хвилин перед смертю отримала Тайну Оливопомазання і розрішення з рук Впреп. о. Йоанікія Чверенчука, ЧСВВ, який в ці хвилини служив Проскомидію перед Святою Літургією в монастирській каплиці. Похоронена поруч з іншими сестрами Чину Святого Василія Великого на кладовищі в с. Зимна Вода.

      Вічна їй пам’ять!

Спогади про с. Марію Клюку, ЧСВВ

    Сестра Марія – Софія Клюка народилася 12 травня 1912 року у с. Радча Тисменицького району Івано-Франківської області. Ще в дитячому віці почула поклик Ісуса: „Іди за мною“, і за порадою пароха цього села, починаючи від дев’ятирічного віку складала обітницю посвяти Господеві в день Непорочного Зачаття, кожного року. Однак, вступила до монастиря лише у 1936 р. і до останнього подиху свого життя жертвувала Ісусові свої праці та молитви.

 

Читати далі »

    У 1939 р. склала Тимчасові обіти, а у 1952 р. Урочисту Професію Довічних Обітів.

     Завжи тиха, спокійна та урівноважена, була прикладом цілопальної жертви Господеві, живучи Євангелією та черпаючи сили у стіп Євхаристійного Христа.

     Її монаше життя починалося, коли наша Церква переживала нелегкі часи підпілля. Після насильного виселення, сестри були змушені проживати по квартирах. Але і в цей нелегкий час, с. Марія пам’ятає про головну заповідь Христа – любити свого ближнього і прощати. Один із епізодів її життя підкреслює цю чесноту. В часи підпілля с. Марія проживала по вул. Котляревського, 20, м. Івано-Франківськ, де часто відправлялася Служба Божа. Одного вечора сестра поверталася додому і її збив мотоцикл. В лікарні,  при обстеженні, виявляють удар в голову і лікар вимагає подати справу в суд. Але с. Марія прощає чоловікові, говорячи: „ Нехай Бог простить“. Та лікар далі наполягає на справедливому завершенні справи, застерігаючи: „Ви осліпнете, будете калікою“. Та с. Марія своє здоров’я поручає в руки Божі, відповідаючи: „Як Бог дасть, так буде“. За цей вчинок милосердя Бог винагородив сестру довгим життям та незліченними ласками. Центром її життя був Христос, який давав сили терпіти, прощати і з радістю служити Господеві і ближнім.

       Молодим сестрам завжди говорила: „Любіть Ісуса, довіряйте Йому і дякуйте за кожну мить свого життя“. З її уст ніколи не виходили слова нарікання чи незадоволення, тому що кожний обов’язок виконувала з любов’ю до свого Обручника. Її часто можна було бачити в каплиці з вервицею в руках, де вона молилася за всіх сестер, за Церкву і за наш народ. Завжди скромна і жертвенна, намагалася допомогти сестрам у виконанні домашніх обов’язків, і робила це з любов’ю , відчуваючи радість у служінні ближньому. Її слова були завжди прості та щирі, доповнені добрими ділами, які свідчили про цілковиту посвяту Господеві. Вона залишається для нас правдивим свідком Христа, який спонукує кожну з нас прямувати до святості. Адже Ісус сказав: „Будьте святі, бо Я Святий“.

        Сестра Марія Клюка відійшла у вічність 3 вересня 2006 р на 94 році життя.

        Похоронена на монастирському цвинтарі в селі Погоня 15 км від  м. Івано-Франківська.

        Нехай Господь упокоїть душу слугині Марії у своїх вічних оселях!

Цитата св.В.Великого

З природи люди бажають речей гарних і добрих.

А нема речі гарнішої милішої над добро.

А Бог є добрий, і коли хто бажає добра, той бажає Бога.

Покликання – це дар

Витримати у Василіянському Чині аж до смерти!

 

  Цього року минає 95 років життя та 50 років монашого служіння с. Олександри Анелі-Христини Пущинської, ЧСВВ. Нелегкий, сповнений радості та смутку шлях випав на долю цієї сестри Василіянки… далі