Події

 Роздуми на Хрестопоклінну Неділю читати далі   

 

 Подвижниця віри христової. Життя і подвиг м. Йосифи Ісопенко, ЧСВВ  читати далі   

 

 Відбулися реколекції для дівчат читати далі   

 

 Захист кандидатської кандидатської дисертації с. Дарії Турків, ЧСВВ читати далі   

 

 Вічні Обіти с. Юліани Дзюбатої читати далі   

 

 

Роздуми сестер

Розважання над Євангелієм 18-ї неділі по Зісланні Святого Духа

Євангеліє від Луки 5, 1-11.

   1. Одного разу, коли стояв Ісус біля Генезаретського озера, 2. побачив два човни, що стояли край озера; рибалки вийшли з них і полоскали сіті. 3. Він увійшов в один з човнів, що належав Симонові, і попросив його відплисти трохи від землі, а сам, сівши, з човна почав народ навчати. 4. Коли він перестав говорити, сказав до Симона: – Відчали на глибінь і закиньте ваші сіті на ловитву. 5. Озвався Симон і каже: – Наставнику, всю ніч ми трудились і нічого не піймали, але на твоє слово закину сіті. 6. Так вони й зробили, і піймали велику силу риби, і їхні сіті почали рватися.

Читати далі »

    7. Тоді вони кивнули до своїх товаришів, що були в другім човні, щоб ті прийшли й помогли їм. Прийшли вони й наповнили обидва човни, аж почали потопати. 8. Побачивши це Симон Петро, припав до стіп Ісуса й каже: – Іди від мене, Господи, бо я грішний чоловік. 9. Жах бо великий огорнув його й усіх, що були з ним, від ловитви риб, що їх піймали, 10. як також і Якова та Івана, синів Заведея, які були спільниками Симона. Ісус промовив до Симона: – Не бійся! Віднині будеш ловити людей. 11. І витягши човна на берег, кинули все й пішли слідом за ним.

 

«Бог сотворив нас без нас, але нас без нас спасти не може!»

 (св. Августин)

     Наблизьмося, проштовхаймося, прикладімо зусиль, прийдімо близько біля Господа, щоб почути Його Слово. Не лише серед тиші Він промовляє до нашого серця, але наближається близько-близько серед праці дня. Він бачить нас, змучених і розчарованих власною безсилістю, і просить, як і Симона, щоб Йому послужити. І це прохання часом неочікуване і несподіване для нас, може стати для кожного або останньою краплею, що переповнює чашу напруги і пристрастей, або рятувальною соломинкою, що прокладає шлях у нове. Тут все залежить від нас. Чим наповнена наша душа, наші почуття у хвилини гіркості і нездійснення очікуваного: чи зболеним самолюбством, що у своїх невдачах і труднощах спішить звинуватити іншого, чи, може, наше серце очікує терпеливо і з надією на плоди праці рук наших, що приходять від Господа?

    Не пропустімо моменту нової надії, що приносить нам Христос, коли тихо входить у човен нашого життя і просить Йому послужити! Почуй, Людино, що Бог потребує твоєї помочі! Потребує твого свобідного і непримушеного «так», щоб вчинити тебе плідною, радісною і спасенною! Наша свобідна воля – той камінь, який Господь сотворив і підняти не може. Так бо нас полюбив, що сотворив кожного, щоб поділитися щастям буття Свого. «Бог сотворив нас без нас, але нас без нас спасти не може», бо не може переступити через наш вибір, не може нас змусити до нашого спасіння. Великі і цінні речі справедливо оцінюються лише добрими знавцями, а не нетривкими захопленими «любителями». То ж  станьмо добрими знавцями того, що найцінніше! Сьогодні Ісус запрошує мене відплисти з Ним «на глибину» духа, щоб впізнати таємниці «Царства Божого» –  незмірної цінності, подарованої нам Господом!

    Впізнаймо і полюбімо Того Ісуса, котрий щоденно пропонує нам цілющі ліки на наші немочі  – «Слова життя вічного»! Відкриймося на Благу Вість і скажімо «так» кожному Його слову. Тоді і саме тоді, коли кормитимемо свою душу Його Словом, тоді залишимо наше самолюбне «я» і страху не будемо мати, щоб відплисти з Ним «на глибінь». Тоді підемо виконувати Його Слово і в сіті Духа  Господь вкладе незнаний досі улов!

Молитва:

    Господи, Ісусе Христе, Слово Отця! Боже Предвічний, що став Людиною і зійшов до наших людських немочей! Пошли нам Духа Твого Святого і Світлом Його Любові освітли та розвій наші страхи і пристрасті! Нехай кожна людина, що в Ім’я Твоє Святе хрестилася і дитиною Триєдиного Бога є, відійде від самолюбивого страху, що життя її безрадісним та безплідним  чинить. Нехай Слово Твоє стане щоденним кормом для кожної душі людської, а також нашим завданням і дорогою до освячення. Ти, Господи, Єдиний Святий, даруєш нам Життя Своє у Тайні Євхаристії! Що більшого можеш нам вчинити, чого ще не вчинив для нас?

  Тому ми, немічні, гріхами обтяжені, припадаємо до Твоєї доброти й молимо: «Даруй відвагу серцям нашим, а душам нашим  – острах перед Тобою, щоб щоденно ішли ми за Словом Твого поклику. Щоб на Твоє слово сіті духа закидали, і не гайнували дні наші без Тебе у марній праці й у власному безсиллі. Даруй нам Свій мир, о Господи, щоб не губили ми себе втечами у час замішання і непослуху, але в покорі серця припадали перед Тобою  і визнали свій переступ і Твою Святість та велич і з вдячністю приймали нові Твої завдання і запрошення та з радістю трудилися над уловом для Царства Божого. Щоб вкінці ми удостоїлися почути Твоє солодке Слово: «Ви, що покинули батька і матір та все, що вам було близьке й рідне, і пішли за Мною, заповідаю вам: всотеро більше отримаєте тут, на землі, а ще й Царство Боже у вічності». Амінь.

с. Назарія Михайлюк, ЧСВВ

 

Розважання над Євангелієм Неділі по Воздвиженні Чесного і Животворящого Хреста Господнього.

Євангеліє від Марка 8, 34 – 9, 1.

  34. Сказав Господь:– Коли хто хоче йти за мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій та йде слідом за мною. 35. Бо хто хоче спасти свою душу, той її погубить; а хто погубить свою душу мене ради та євангелія, той її спасе. 36. Яка бо користь людині здобути світ увесь і занапастити свою душу? 37. Що бо людина може дати взамін за власну душу? 38. Хто, отже, буде соромитися мене й моїх слів перед цим родом перелюбним та грішним, того буде соромитися Син чоловічий, коли прийде у славі Отця свого зі святими ангелами.

   1. І сказав їм:– Істинно кажу вам: є деякі з отут присутніх, що не зазнають смерти, аж поки не вздріють царства Божого, що прийде у могучості.

   Читаючи цей уривок, варто звернути увагу, що він записаний в контексті провіщення страстей Христових, коли Ісус говорить, що  Його чекає страждання і смерть.

 

Читати далі »

   В цій частині Євангелії від Марка містяться центральні і дуже важливі елементи християнської віри. В навчанні перед народом та своїми учнями Ісус безпосередньо згадує наслідування на хресному шляху: «Коли хтось хоче йти за мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій і йде слідом за мною». Ми кожен день маємо пам’ятати і виконувати ці слова Христа. Це означає йти за Ісусом, який пропонує нелегку дорогу, некомфортне життя і т. д. Ми, які хочемо йти за Ісусом, маємо говорити собі «ні», а Ісусові «так».

  Заповідь «зректися себе» означає відректися від того, що пропонує нам наша чуттєва людина, зректися всього того, що стоїть на заваді нашому спасінню. Всеціле зречення веде до ненависті гріха і пристрастей. Зречення не дуже відповідає нашим традиційним уявленням. Воно повністю суперечить нашому визначенню щастя, величі, влади, успіху чи справедливості.

  Заповідь «йти за Христом» вимагає від нас любові до вчення Христового, до законів, які потрібно свято зберігати. Все своє життя ми повинні спрямовувати до жертовної любові. «Йти за Христом» означає любити тих, хто ненавидить нас, благословляти тих, хто проклинає нас, віддати за необхідності своє життя за ближніх своїх. Я намагаюся вчитися любові і доброти, беручи за взірець Христа і святих, стараюся в їхньому світлі зважувати свої кроки і вчинки. Любов означає самозречення, готовність віддати себе іншій особі. Ми відкриваємо, отримуємо і даруємо любов. Отже, шлях, який веде нас до істинної любові, пов’язаний із втрачанням нами самих себе.

  Господь говорить: «Бо хто хоче спасти свою душу, той її погубить …». Виникає запитання: «Як можна спасти душу, погубивши її»? Якщо ми відмовимось від всього, що обтяжує нашу душу, скинемо з себе тягар гріхів і зробимо це заради Нього і Євангелія а, отже, заради спасіння, то для нас Царство Небесне буде відкрите, і ніщо не зможе нам перешкодити оселитися в ньому.

   Всі тягарі життя: біль, сльози, приниження стануть для нас нагородою. Христос терпів муки, робив це для світу, для всього людства, а ми, роблячи це для самих себе, для нашого спасіння, теж отримаємо нагороду.

   Єдиний спосіб зберегти життя – бути в єдності з Ісусом і Його Євангелієм, тому що Ісус перебуває в єдності з Отцем – єдиним джерелом усього життя. Можливо, аби зберегти єдність з Ісусом, необхідно буде відмовитися від земного життя і прийняти разом із Ним хрест. Слідування за Ісусом і єдність з Ним не можуть бути частковими – вони мають бути цілковитими. Коли ми переживаємо страждання, інколи ми не відчуваємо від Господа підтримки. Іноді нас мучить питання: «Мій Боже, де Ти? Чому Ти мені більше не допомагаєш, коли мені це так потрібно?» А Господь мовчить, щоби ми серед страждань могли чогось навчитися, щоби ми могли навчитися свободи  і зрілості, але передусім – здатності співчувати.

  У стражданні Бог несе з нами несправедливість світу, так, що саме в найтемніші моменти ми можемо почуватися найближчими до Бога. Хресний шлях – школа внутрішнього життя і розради. А також школа сумління, навернення, внутрішнього перетворення і співстраждання.

  У цьому уривку вражає впевненість Ісуса. Він не тільки говорить про свою смерть, Він знає, що Його чекає смерть, але також переконаний, що Його чекає перемога.

   Ісус, що завдяки пройденому шляху входить у славу Свого Отця, прийде і з’явиться в цій славі. Тільки постійна єдність з Ісусом і мужня вірність Йому та Його словам дають можливість брати участь у його славному житті з Отцем і спасають життя. Амінь.

с.Франциска Шаблій, ЧСВВ

 

 

Розважання над Євангелієм 16-ї неділі по Зісланні Святого Духа

Євангеліє від Матея 25, 14-30.

     Сказав Господь притчу оцю: 14. І царство небесне буде мов той чоловік, що, пускаючись у дорогу, прикликав своїх слуг і передав їм своє майно. 15. Одному він дав п’ять талантів, другому – два, а третьому – один, кожному за його здібністю, і від’їхав. 16. Той, що взяв п’ять талантів, негайно пішов і орудував ними, і придбав других п’ять талантів. 17. Так само і той, що взяв два, також придбав два других. 18. А той, що взяв один, пішов, викопав у землі яму і сховав гроші пана свого. 19. По довгім часі приходить пан слуг тих і зводить з ними рахунок. 20. Приступив той, що узяв був п’ять талантів, і приніс других п’ять талантів: – Мій пане, каже, ти мені дав п’ять талантів, ось я придбав других п’ять талантів. 21. Сказав до нього його пан: – Гаразд, слуго добрий і вірний. Ти був вірний у малому, поставлю тебе над великим. Увійди в радість пана твого. 22. Приступив і той, що 

взяв був два таланти й каже: – Пане, два таланти дав ти мені. Ось других два придбав я. 23. Сказав до нього пан його: – Гаразд, слуго добрий і вірний! Ти був вірний у малому, поставлю тебе над великим. Увійди в радість пана твого. 24. Приступи в і той, що взяв був один талант, і каже: – Пане, знав я тебе, що ти жорстокий чоловік: жнеш, де не сіяв, і збираєш, де не розсипав. 25. Тому, зо страху я пішов і закопав талант твій у землю. Ось він – маєш твоє. 26. Озвався його пан і каже до нього: – Лукавий слуго й лінивий! Ти знав, що я жну, де не сіяв, і збираю, де не розсипав. 27. Тож треба було тобі дати мої гроші торгівцям, і я, вернувшись, взяв би своє з відсотками. 28. Візьміть, отже, талант від нього й дайте тому, хто має десять. 29. Бо кожному, хто має, додасться, і він матиме над міру; а в того, хто не має, візьмуть і те, що має. 30. А нікчемного слугу того викиньте в темряву кромішню. Там буде плач і скрегіт зубів.

 

Читати далі »

   Талант  – у давнину це міра 30 кг дорогоцінного металу. Щоб заробити один талант, треба було пропрацювати 20 років.

 Бачимо неймовірну доброту Господаря (роздає своє!) слугам, однак добре знає цих слуг, бо вділяє кожному за його здібностями і спроможністю. Вертається не скоро, вертається по довгому часі й аж тоді цікавиться своїм майном. Той, що отримав 5 талантів, негайно, після від’їзду, тобто після отримання талантів, орудував ними! Він міг зволікати, бо ж Власник поїхав у далеку дорогу. За цю старанність, чи навіть поквапність, отримав похвалу – за те, що був вірний у малому! Ці слова похвали однаково прозвучали як для слуги, що отримав п`ять талантів, так само і для того слуги, що отримав лише два. Вірність у малому! Не було різниці в кількості талантів. Важливою була вірність, і, може, це слово дивне для вух сучасної людини, – вірність у малому! Непропорційна кількість вимагала лише вірності, вірності у сірих буднях ще й упродовж довгого часу. Що ж є символом таланту, символом 30 кілограмового пакунку зі сріблом? Це може бути все те, чим Бог наділив кожного з нас: розум, кмітливість, тіло, колір очей і волосся, родина, місцевість, друзі, оточення, обставини, хвороби…  Тільки той, хто бере їх, приймає, як свою історію спасіння, не соромиться цих дарів, помножує Божу благодать.Той же, хто закопує, подібний до людини, яка соромиться себе і своєї історії, свого обмеження. Хоче їх заховати, не показувати. Страх не дозволяє бути собою! Цей страх зумовлює нарікання й обвинувачення, ба навіть наклепи слуги. «Ти жорстокий… жнеш, де не сіяв…»

  Слугу названо лукавим, тому що неправдомовний, обманює доброго Господаря, який дав такий великий завдаток без процентів! Він лінивий, бо не потрудився, щоб позбутися страху, страху бути неприйнятим.

   Заберіть і дайте тому, що має аж десять, має повноту розуміння, вміє бути вдячним, приймає свою історію, приймає все, що Бог посилає кожного дня, хто своїми зусиллями і стараннями здобув мудрість. Дає тому, хто на всіх своїх рівнях – емоційному, психічному, фізичному, духовному – на перше місце ставить Бога, щоб увійти в Його радість!

  Господи, мені невідома кількість днів життя, що ти мені відміряв. Однак, прошу тебе про ласку бути готовою до твоїх відвідин. Навчи мене приймати все, що приносить новий день, з вдячністю, покорою та вірністю у малому. Амінь

Сестра-василіянка, ЧСВВ

 

 

 

Розважання над Євангелієм 15-ї неділі по Зісланні Святого Духа

  Євангеліє від Матея 22, 35-46.

35. В тому часі один законовчитель приступив до Ісуса і спитав його, спокушаючи: 36. – Учителю, котра найбільша заповідь у законі? 37. Він сказав до нього: – Люби Господа, Бога твого, всім твоїм серцем, усією твоєю душею і всією думкою твоєю: 38. це найбільша й найперша заповідь. 39. А друга подібна до неї: люби ближнього твого, як себе самого. 40. На цих двох Заповідях стоять ввесь закон і пророки. 41. Коли фарисеї були вкупі, Ісус спитав їх: 42. – Що ви думаєте про Христа? Чий він син? Кажуть йому: – Давидів. 43. Він до них мовить: – Як же Давид у надхненні називає його Господом, 44. кажучи: Господь промовив владиці моєму:  сідай праворуч мене,  доки не покладу твоїх ворогів тобі під ноги. 45. Коли, отже, Давид його називає Господом, як він може бути його сином? 46. Ніхто не міг йому відповісти й слова, і від того дня ніхто не важився більше його питати. 

  

Читати далі »

   Господи пошли нам Твого Духа, нехай Він нас проникає, нехай Він нас наповняє, нехай Він нас провадить, нехай буде в нас силою Твого Слова, світлом Твого Слова, очищенням через Твоє Слово, нехай зроджує нас до нового життя, до глибшого зв’язку з Тобою, нашим Господом і Спасителем.

Любов – перша і найбільша заповідь.

    У сьогоднішньому Євангелії Христос підкреслює, що перша і найбільша заповідь – це любов до Бога, а друга, подібна до неї, – любов до ближнього; та коли поєднує в одне ці дві заповіді, то цим Він не виключає інших заповідей, щоб замінити їх заповіддю любові. Всі інші заповіді вміщаються в заповіді про любов, як у зародку. Саме цих дві заповіді любові, визначають звʼязок вертикальний (людина-Бог) та горизонтальний (людина-людина), та становлять основу всіх інших заповідей.

   «Люби Господа, Бога твого, всім твоїм серцем, усією твоєю душею і всією думкою твоєю». Бог тими словами вчить нас, як ми покликані Його любити. Людина має бути просякнута любовʼю до Бога. Ця любов повинна бути всеобіймаючою. То не може бути тільки якесь розумове розважання про Божу присутність, чи тільки самі почуття, які є дуже часто не сталі і залежні від людських емоцій, від ситуацій… Бог говорить, що людина повинна цілим своїм єством любити Бога.

   Бог покликав нас до життя з любові, якою є сам і до любові. Він створив нас на свій образ і вмістив у нас цілу глибину свого буття. Вчинив нас своєю святинею, своїм помешканням, надав нам цим велику гідність. Все те, ким є, і яким є Бог знаходиться в глибині нашого єства. Це уподібнення людини до образу Бога є великою і незбагненною ласкою і благословенням. 

  «Люби ближнього свого, як себе самого». Любов до Бога проявляється через нашу любов до ближнього. Любов до ближнього є критерієм справжньої любові до Бога. Ісус закликає нас до цілісної любові до Бога і до ближніх – до любові, яка поєднує наші переконання, відчуття, слова і дії. «Коли хтось каже: «Я люблю Бога», а ненавидить брата свого, той неправдомовець. Бо хто не любить, брата свого, якого бачить, той не може любити Бога, якого він не бачить. І таку ми заповідь одержали від нього: «Хто любить Бога, той нехай любить, і брата свого» (І Ів 4:19-21).

   Правдива любов до ближнього є можливою тільки тоді, коли випливає з досвідчення, що ми є люблені Богом і від здорової, вільної від егоїзму любові до себе.

  Від самого початку нашого життя ми відчуваємо любов, котра походить від Бога та інших людей. Приймаючи їхню любов, ми також вчимося любити і себе. Полюбити себе – це прийняти своє життя як дар від Творця, відкритися на Божу любов та інших людей. Людина, яка приймає, цінує і любить себе, здатна й належно приймати, шанувати і любити інших людей.

  Пречиста Діва Марія є та, що свідчить нам: Бог любить нас. Вона тримає на руках Боже Слово, Сина Божого, якого дарує нам, як знак любові Отця у Дусі Святому. Нехай вона буде прикладом для нас, як вірити, надіятись і любити.

 

Розважання над Євангелієм 14-ї неділі по зісланні Святого Духа

Євангеліє від Матея 22, 1-14

     1. Сказав Господь притчу оцю: 2. Царство небесне схоже на царя, що справив своєму синові весілля. 3. Він послав своїх слуг кликати запрошених на весілля, але вони не хотіли прийти. 4. Тоді він знову послав інших слуг, кажучи: – Скажіть запрошеним: ось я зготував обід мій, зарізано волів та годовану худобу, все готове, ідіть на весілля…  5.Та вони ним знехтували й пішли геть, хто на власне поле, хто до свого крамарства; 6. інші ж, схопивши слуг, знущалися з них і вбили. 7. Розгнівався цар і вислав військо, яке вигубило тих убивців, а їхнє місто спалило. 8. Тоді він мовив своїм слугам: – Обід готовий, але запрошені були негідні. 9. Підіть, отже, на роздоріжжя, і кого лише здибаєте, кличте на весілля. 10. Вийшли ці слуги на дороги й зібрали всіх, кого тільки спіткали, і злих і добрих, так що весільна світлиця була повна гостей. 11. Як же ввійшов цар, щоб подивитися на гостей, побачив там чоловіка, що не був убраний у весільну одіж, 12. і сказав до нього: – Як ти ввійшов сюди, друже, не маючи весільної одежі? 13. Той мовчав. Тоді цар промовив до слуг: – Зв’яжіть йому ноги й руки й киньте геть у темряву кромішню. Там буде плач і скрегіт зубів. 14. Багато бо покликаних, але мало вибраних.

   

Читати далі »

 У притчі Ісус порівнює Царство небесне до весільного бенкету. Його справляє Цар для свого Сина. Історія розповідає нам про Господаря-Царя, про Сина-Нареченого, про гостей та слуг. Відразу зауважуємо, що на цьому весіллі когось не вистачає… Не вистачає нареченої. Про неї не сказано нічого, вся увага зосереджена на стосунках між царем і гостями.

    Як мали б розуміти цю притчу ті, що її слухають? Хто є тим Царем? Ним є Господь. Хто є наречений?  Христос. А хто мала б бути наречена?… «Підійди я покажу тобі жінку – наречену Агнця» (Одкр. 21, 9). Церква ˗ Народ Божий, який готується з дня на день, очікує свого жениха. Господь посилає у світ свого Сина, щоб віднайти наречену – Церкву, а віднайшовши, зробити її своєю через відкуплення, смерть і воскресіння. Ця притча дарує нам глибоку, велику надію: бажання Бога бути близько біля людини, так близько, як наречений бажає бути поруч нареченої. Запрошення ˗це завжди бажання стосунків. В античному світі цар, запросивши на бенкет, посилав своїх слуг щоб супроводити гостей до бенкетної зали. Так і наш Цар посилає своїх слуг – священиків, монахів, монахинь і т. д. щоб супроводжували запрошених до Царя. Господь не нав’язує, не змушує до цього, Господь запрошує. Відмова не зупиняє Царя, коло запрошених охоплює й тих, які цього найменше сподіваються, тих, що поза світлицею.

   Цими ж словами Господь дає завдання кожному християнину вийти поза свої схеми, ідеї, стандарти і бути тим, хто супроводжує на бенкет Царя. Коли у Святому Письмі ми зустрічаємо слово «запрошувати» двічі, йдеться про конкретне, особливе запрошення-покликання, про спеціальну місію на бенкеті Отця, у Церкві-Нареченій Його Сина. Запрошення нічого не коштує, але має вимогу до одягу: «Не ввійде до нього ніщо нечисте і хто чинить мерзоту і лжу» (Одкр. 21,27).

  «Як же ввійшов цар, щоб подивитися на гостей, побачив там чоловіка, що не був убраний у весільну одіж, і сказав до нього: – Як ти ввійшов сюди, друже, не маючи весільної одежі? Той мовчав. Тоді цар промовив до слуг:– Зв’яжіть йому ноги й руки й киньте геть у темряву кромішню. Там буде плач і скрегіт зубів» (Мт 22. 11-13).

   На Сході Цар дарував кожному запрошеному на бенкет одяг, парфуми й місце, де той міг розміститися. Не прийняти дари означало велику неповагу до Царя. Який одяг бажає бачити наш Наречений? «Вдягніться у Господа Ісуса Христа» (Рм. 13,14). Наші жести, думки, слова, вчинки, наші погляди й почування покликані одягнутися у Христа. «Відновитись духом вашого ума, одягнутись у нову людину, створену на подобу Божу, у справедливості й у святості правди» (Еф. 4, 23-24) – означає вдягнутися у Христа, мати весільну одежу. Як Жінка з Апокаліпсису: одягнутися в сонце, з місяцем під ногами та короною із зірок на голові. Особи, які хочуть бути християнами без Христа, рівносильні тим, хто відмовив Царю в бенкеті. Щоб зрозуміти краще, якою Ісус хоче бачити Наречену-Церкву в кожному християнинові, звернімося до подібного уривку в книзі Приповідок, де Мудрість, збудувавши будинок та приготувавши гостину, посилає своїх служниць із запрошенням на бенкет. Розповідь подає характеристики запрошених (Прип. 9, 1-6).

   Ми кожний день робимо вибори, в основному маленькі, маловажні. Проте кожний з них визначає, чи є ми між запрошеними на бенкет, чи ні, і якою є наша одежа.

 с. Магдалина Витвицька, ЧСВВ

 

Розважання над Євангелієм 13-ї неділі по Зісланні Святого Духа

Євангеліє від Матея 21, 33-42

       33 Слухайте іншу притчу. Був один чоловік-господар, що насадив виноградник. Він обвів його огорожею, видовбав у ньому чавило, вибудував башту, винайняв його виноградарям і відійшов. 34 Коли ж настала пора винозбору, послав він слуг своїх до виноградарів, щоб узяти від них плоди, йому належні. 35 А виноградарі, схопивши його слуг, кого побили, кого вбили, кого ж укаменували. 

 36. Тоді він послав інших слуг, більше від перших, але ті вчинили й з ними те саме. 37 Наприкінці послав до них свого сина, кажучи: Матимуть пошану до мого сина. 38 Та виноградарі, узрівши сина, заговорили між собою: Це спадкоємець. Нумо, вб’ємо його й заберемо собі його спадщину. 39 І взявши його, вивели геть з виноградника й убили. 40 Отож, коли прибуде господар виноградника, що зробить з тими виноградарями?” 41 “Лютих люто вигубить”, – відповіли йому, – “а виноградник винаймить іншим виноградарям, що будуть давати йому плоди його своєчасно.” 42 Тоді Ісус сказав їм: “Чи в Письмі не читали ви ніколи: Камінь, що відкинули будівничі, став каменем наріжним? Від Господа це сталось і дивне в очах наших. (Мт 21,33-42)

Читати далі »

 

«ГОСПОДИ, ГОСПОДИ, СПОГЛЯНЬ З НЕБА І ПОДИВИСЯ

І НАВІДАЙСЯ У ТОЙ ВИНОГРАДНИК,

ЩО ЙОГО НАСАДИЛА ПРАВИЦЯ ТВОЯ, ГОСПОДИ…»

     Роздуми

     Цей уривок – це історія стосунків між Богом і людиною, історія великої любові, сильнішої за смерть, історія вірності, сильнішої за будь-яку невірність.

 

    Слухайте… серцем цю притчу… Ця притча – це можливість побачити себе в правді.

   Був один чоловік-господар, що насадив виноградник. Він обвів його огорожею, видовбав у ньому чавило, вибудував башту, винайняв його виноградарям і відійшов.

   Бог досконалий у любові. Він покликав нас до життя, полюбив  безумовною й вічною любов’ю і дав можливість працювати у Його винограднику. Він довірив нам виноградник та очікує від нас урожаю. Бог дав нам дар проповідування, управління та керування. Він хоче, щоб ми були такі багаті, щоб змогли поділитися тим, що маємо. А найважливіше Він прагне, щоб ми ділилися собою, віддали себе. Все, що маємо, є від доброго Отця, Йому належить все. Наш Господь володіє найкращим із найкращого.

   Отець Небесний доручив нам чудесну місію: віднайти Наречену – Церкву для свого Сина. Ісус є наріжним каменем і каменем спотикання. Дари нам доручені з одною метою: закохати наречену в жениха, розказати молодій про молодого, що він любить її, як ніхто інший ніколи не любив.

   Інша частина нашого монашого служіння – розповісти Йому про наречену – людей: «Ісусе, я тут перед Тобою, я привела до тебе чудесних людей. Поглянь: внаслідок війни ці люди залишили свої домівки, родичів, друзів та усе, що мали. Вони бажають одружитися з Тобою, вони по вуха закохані у Тебе. Вони – це найкраще, що Ти можеш зустріти».

   Тільки той, хто горить, може запалити інших! Тільки той, хто закоханий в Ісуса, може закохати інших у Нього. Монахині – наречені  і закохані в Ісуса, покликані закохати наречену – людей в Ісуса.

   Молитва

    О наш Небесний Батьку! Все у світі Тобі підкоряється. У Тебе багато слуг, що слухають Твого слова. Але у Своїй відвічній любові Ти забажав відшукати наречену для Спадкоємця, свого Улюбленого Сина. Твій погляд, повний любові і довіри, зупинився на мені. Ти обрав мене і довірив свій виноградник. Кладучи руку мені на серце, доручив мені володіти усіма Твоїми дарами. Дякую Тобі, Татусю, за довіру і можливість працювати у Твоєму винограднику. Буду старатися відповісти на твою довіру. Я не розчарую Тебе і не вкраду Твоїх дарів. Я говоритиму людям щонайкраще про Тебе. Все моє – Твоє, Твоє – моє: моя радість – це Твоя радість, мої руки – Твої руки, мої друзі – твої друзі, моя любов – це Твоя любов. Допоможи мені, Господи, відповісти любов’ю на любов. Амінь.

Розважання над Євангелієм 12-ї неділі по Зісланні Святого Духа.

Євангеліє від Мт. 19, 16-26

    16 Аж ось один приступив до нього й каже: “Учителю! Що доброго маю чинити, щоб мати життя вічне?” 17 Ісус сказав до нього: “Чому мене питаєшся про те, що добре? Добрий є один тільки (Бог). Як хочеш увійти в життя, додержуй заповідей.” 18 “Яких?” – питає його. А Ісус до нього: “Не вбивай, не чини перелюбу, не кради, не свідкуй криво, 19 поважай батька-матір і люби ближнього твого, як себе самого.” 20 Каже юнак до нього: “Все це я зберіг ізмалку. Чого мені ще бракує?” 21 “Якщо хочеш бути досконалим”, – сказав Ісус до нього, – “піди, продай, що маєш, дай бідним, і будеш мати скарб на небі; потім приходь і йди за мною.” 22 Почувши це слово, юнак відійшов смутний, мав бо велике майно. 23 Тоді Ісус сказав до своїх учнів: “Істинно кажу вам: Трудно багатому ввійти в Небесне Царство. 24 Іще кажу вам: Легше верблюдові пройти через вушко в голці, ніж багатому ввійти в Боже Царство.” 25 Почувши це, учні здивувалися вельми і сказали: “Хто ж тоді може бути спасенний?” 26 Ісус глянув на них пильно й мовив: “У людей це неможливо, Богові – все можливо”

Читати далі »

 Читання Слова Божого

   Молитва:  Царю  Небесний…

    Прочитаймо з належною увагою й відкритим серцем цей уривок Святого Євангелія й застановімося над ним. Що Господь хоче сказати нам цими словами, до чого нас закликає?

    Роздумування

   «Учителю! Що доброго маю чинити, щоб мати життя вічне?»  Мт. 19.16.

    Це є найважливіше питання, яке ставить цей юнак Ісусові. Це питання є найважливіше й для мене, як і для кожного з нас. Адже всі ми сотворені для життя вічного, для життя вічного з Богом. І перед нами стоїть питання: а що маємо робити, щоб осягнути це життя вічне? Що це таке вічне життя?

    Що я маю робити сьогодні?  Тут, де я живу, на моєму місці праці, в моїй школі, у моїй сім’ї, в моїй спільноті? Що я маю робити такого особливого, чого я ще не роблю, щоб осягнути життя вічне?

    І слухаймо…   Слухаймо  серцем!!! Господь відповість нам. Господь відповість, як відповів юнакові: виконуй заповіді.

    Заповіді, які ми також знаємо змалку і які є закладені в наших серцях, хоча, можливо, не так досконало виконуємо їх, як цей юнак. Це заповіді любові. Нам не треба багато вчитися, щоб розуміти, що вбивати, красти, чинити перелюб, говорити неправду – це зло.  Ми також знаємо, що маємо шанувати своїх батьків, учителів, наставників, любити й поважати своїх керівників та й взагалі всіх наших ближніх.

   Життя вічне – це життя з Богом. Життя у Любові. В іншому місці Євангелія Господь каже, що Царство Боже є між вами: «Того часу фарисеї запитали Ісуса: «Коли прийде Боже Царство?» – Він відповів їм і сказав: «Боже Царство не прийде помітно, і не скажуть: “Ось тут” або: “Там”. Адже Боже Царство всередині вас» (Лк 17, 20-25). Тому, якщо ми живемо у любові й у нашому серці панує мир, то ми вже тут, на землі, живемо життям вічним.

    Господь закликає до більш радикального вчинку: «Якщо хочеш бути досконалим, піди, продай, що маєш, дай бідним, і будеш мати скарб на небі; потім приходь і йди за мною».  Мт. 19.21

   Застановімося і над тим, що я маю таке, що не можу продати, віддати бідним, що мені не дозволяє йти за Христом? А може, «щось» або «когось» я люблю більше  ніж Бога??? Що стоїть на перешкоді на моїй дорозі до Христа?

   Молитва

   Я розумію, Господи, що Твої заповіді не важкі, важливо просто любити. Любити Тебе, Господи, й любити всіх Твоїх дітей – моїх ближніх. Господи, я повинен любити всіх моїх ближніх, тих, які є поряд зі мною, з якими я щодня зустрічаюся, яких добре знаю. Як також і тих, яких зустрічаю на вулиці, випадково, яких зустрічаю лише раз і, можливо, більше не побачу ніколи. Я повинен їх усіх любити, допомагати й бажати добра. Я маю любити тих, які мені подобаються, і тих , які не дуже мені подобаються…  Всіх, кого Ти мені посилаєш, Господи. І лише так зможу виконувати Твої заповіді.

   Дякую, Господи, за Твоє Слово, яким навчаєш мене.  Допоможи мені любити Тебе й  моїх ближніх правдивою любов’ю й виконувати всі Твої заповіді, щоб осягнути життя вічне.

  Отче наш…

с.Інокентія Братців, ЧСВВ

Цитата св.В.Великого

З природи люди бажають речей гарних і добрих.

А нема речі гарнішої милішої над добро.

А Бог є добрий, і коли хто бажає добра, той бажає Бога.

Покликання – це дар

Витримати у Василіянському Чині аж до смерти!

 

  Цього року минає 95 років життя та 50 років монашого служіння с. Олександри Анелі-Христини Пущинської, ЧСВВ. Нелегкий, сповнений радості та смутку шлях випав на долю цієї сестри Василіянки… далі