Події

01.08 – у празник Преподобної Метері нашої Макрини троє сестер-постулянток облеклися в монаший одяг читати далі

 

11.08.2018 р.Б. – особливий день для Сестер Чину Святого Василія Великого читати

 

13 жовтня 2018 р.Б. – у переддень празника Покрови Пресвятої Богородиці у Святопокровському монастирі в м. Яворові склала Господеві свої Вічні Обіти далі

Покликання – це дар

Витримати у Василіянському Чині аж до смерти!

 

  Цього року минає 95 років життя та 50 років монашого служіння с. Олександри Анелі-Христини Пущинської, ЧСВВ. Нелегкий, сповнений радості та смутку шлях випав на долю цієї сестри Василіянки… далі

 

Роздуми сестер

Page 1 of 3123

Розважання над Євангелієм 24-ї неділі по Зісланні Святого Духа

Євангеліє від Луки 8, 41-56.

41. В той час один чоловік приступив до Ісуса, Яір на ім’я, що був головою синагоги. Припавши до ніг Ісуса, він став просити зайти до нього в хату, 42. бо була в нього дочка одиначка, яких дванадцять років, і вона вмирала. І як він ішов туди, люди тиснулися до нього. 43. Аж тут якась жінка, що була хвора дванадцять років на кровотечу й витратила на лікарів увесь свій прожиток, і ніхто з них не міг її зцілити, 44. підійшовши ззаду, доторкнулась краю його одежі і вмить стала здоровою – спинилась її кровотеча. 45. Ісус спитав: – Хто доторкнувся мене? А що всі відпекувались, Петро мовив: – Наставниче, люди коло тебе товпляться й тиснуться! 46. Ісус сказав: – Хтось доторкнувся до мене, бо я чув, як сила вийшла з мене. 47. Побачивши жінка, що не втаїться, тремтячи підійшла й упавши йому до ніг, призналася перед усіма людьми, чому до нього доторкнулась і як негайно одужала. 48. Сказав їй Ісус: – Дочко, віра твоя спасла тебе, іди в мирі! 49. Він говорив іще, як ось приходить хтось від голови синагоги й каже: – Твоя дочка померла, не турбуй більш учителя. 50. Ісус почувши це, озвавсь до нього: – Не бійся, тільки віруй, і вона спасеться. 51. Прийшовши до хати, він не пустив нікого з собою всередину, крім Петра, Івана та Якова з батьком та матір’ю дитини. 52. Всі плакали за нею й голосили. Він мовив: – Не плачте, вона не вмерла, вона спить. 53. Ті сміялися з нього, бо знали, що вмерла. 54. Тоді він узяв її за руку й голосно промовив: – Дівчино, пробудися! І дух її вернувсь до неї, і вона вмить встала. Він велів дати їй їсти. 56. Батьки ж її були здивовані вельми, та наказав їм нікому не говорити, що сталося.

 

   

 

Читати далі »

   В цьому уривку бачимо чоловіка, який дуже переживає з приводу тяжкої недуги своєї  дитини. Яір просить, припавши до ніг. Це – вияв його пошани та благання чогось дуже важливого. В Яіра була одна донька, його єдина надія на майбутнє. У важку хвилину Яір розуміє, що, крім Господа, йому ніхто не допоможе і тому просить Ісуса прийти до нього додому. Погляньмо на наше життя: коли ми потрапляємо в складну ситуацію, що ми робимо? Чи поводимося, як Яір, запрошуючи Ісуса прийти до нас з допомогою? Чи замикаємося у собі та зосереджуємося на нашому горі? Бачимо, що Христос радо відгукується на прохання Яіра. Проте далі відбувається щось дивне. Саме в момент, коли Яір очікує від Ісуса, що Він поспішатиме до його доньки, яка вмирає, він бачить, що Христос відволікається на іншу, не таку вже й важливу, на його думку, справу – на діалог з кровоточивою жінкою. Він витрачає дорогоцінний час.  Чому Ісус так робить? Христос хоче показати, що для Нього важливою є кожна людина! Він бажає допомогти дочці Яіра, але також вболіває над іншою зболеною і стражденною душею, яка мучиться так багато років. Христос вчить нас, що і одна, й інша є Його улюбленими та єдиними доньками, і Його дія – це не байдужість до однієї задля іншої.

    Чим була хвороба тієї жінки? Відповідь на це запитання можемо віднайти в Книзі Левіт 15, 25 – 31. Так чи інакше, жінка, про яку пише євангелист, була ритуально нечистою. Саме тому підійшла до Ісуса так, щоб бути непомітною, оскільки кожен, хто доторкнеться її, буде нечистим. Жінка боялася «вчинити» Ісуса нечистим, але Господь не побоявся її нечистоти. Ісус не боїться наших гріхів, не погорджує нами, коли ми в такому стані. Можливо, ми через це погорджуємо собою, ненавидимо себе за те, що робимо… Господь цілком інший, Він ненавидить гріх, але любить грішника. Ця жінка 12 років страждала духовно, фізично і морально. Вона була самотньою, бо через цю хворобу всі її уникали, а також вона була позбавлена звичайного людського щастя: бути жінкою і мамою, не могла ходити в храм. Наші гріхи роблять нас самотніми, часто бачимо, як нас уникають інші через наш гнів чи інші пороки. Також різні узалежнення роблять нас ізольованими від інших та позбавляють нормального функціонування в суспільстві та звичайного людського щастя. Жінка витратила ввесь свій прожиток на лікарів, проте ніхто не зміг їй допомогти. Ми також маємо різні хвороби душі, які роблять нас нечистими, і часто ми «занечищуємо» тих, хто спілкується з нами. Може ми вже й самі втомилися від своїх духовних хвороб і витратили на це всі свої душевні сили: зверталися до багатьох «лікарів», але все було надаремно… Проте сьогоднішнє Євангеліє вчить нас, що не потрібно втрачати надію, але вірити в те, що Христос може зцілити нас. А як ми можемо доторкнутися до Нього? Найбільше це відбувається в Святих Тайнах Сповіді та Причастя, а також в молитві та  Слові Божому.

  Ця жінка сказала собі, що в Христі є сила та здоров’я і, доторкнувшись до Нього, отримала зцілення. Своєю вірою вона осягнула бажане. Ми також приймаємо Ісуса в Святому Причасті та чи віримо, як ця жінка, що можемо «витягнути» з Нього силу і оздоровлення?

   Саме в момент зцілення цієї нещасної жінки, Яір дізнається, що його донька померла. В часи, коли жив Ісус,12-літні дівчата вже могли бути зарученими. Отож, ця смерть забрала в Яіра все: його доньку, внуків… Батько надіявся на радість весільної мелодії, а зустрів жалобні пісні. Коли Яір почув про смерть дочки, йому відразу почали радити не турбувати більше Вчителя, бо це і так не допоможе. Ісус знав, що відбувається в серці Яіра: повний крах, відчай і безнадія. Христос – повний любові, Він бачить його страждання і в цю ж саму мить хоче звільнити його від цього болю. Він не чекає, коли прийде і воскресить дитину, а робить це відразу. Христос також в хвилини нашого терпіння хоче заспокоїти нас. Та чи ми здатні витишитися і прислухатися до Його лагідного голосу: «Не бійся, тільки вір». Наші думки часто лякають нас, паралізують і знеохочують, мовляв: «Не молися, бо це і так не допоможе…». Це спокуса  диявола, який хоче забрати  в нас надію, радість і мир. Христос пробує пояснити Яіру, що тому, хто є з Богом нічого не треба боятися.

   Виникає питання: як безнадійну ситуацію таку, як ця, можна вирішити? Адже смерть – це кінець усього. Для людей так, але не для Бога! Коли Христос прийшов, то побачив людей, які плакали і голосили – це вияв безнадії та відчаю. Проте Він сказав, що вона не вмерла, а лише спить… Цими словами Він дав зрозуміти, що є Богом Всемогутнім і що для Нього зробити це так легко, як розбудити зі сну. Ті, що були там, сміялися з Нього, мовляв: «Що Він таке говорить і як вирішить цю невирішальну проблему?».  Вони ж зафіксували її смерть. Господь взяв її за руку та сказав, щоб вона пробудилася і після цього дав їй їсти, показуючи тим самим, що повернув її до звичайного життя, де вона може робити все те, що й дотепер робила. Ми також повинні вірити, що навіть у найважчій ситуації Господь може нам легко допомогти. Іноді ми можемо бути мертвими через гріх, але Христос хоче розбудити і підняти нас. Він каже нашій душі: «Пробудися!»

  Кровоточиву жінку і Яіра об’єднує пошук порятунку в Христі. Вони досвідчили власне безсилля, ніхто не зміг їм допомогти. Тоді вони зробили найважливіший крок у житті – прийшли до Ісуса. Кожен із нас має можливість підійти до Ісуса, припасти до Його ніг і просити зцілення від недуг душевних та тілесних. Адже Господь «учора, завтра і сьогодні – той самий». Христос не перестає любити, а Божа сила ніколи не маліє, щоб зціляти найважчі недуги й лікувати  невиліковні рани.

с. Онисима Папка, ЧСВВ

Час осені є цікавим періодом

  Мій дорогий читачу, сьогодні запрошую тебе до читання і роздумуванням над Словом Божим, яке подає нам Матір Церква, щоб через призму послання Бога я і ти мали духовну силу прожити різні моменти нашого життя, що впливають на нас.

  Існує гарна духовна практика – іспит сумління, який варто робити щовечора. Одного вечора я сіла й запитала себе: «Чи я слухаюся Бога? Чи живу Словом Божим? Чи знаю я живого Бога? Що цього тижня мені говорив Бог через євангелиста Луку в уривках з євангеліє, які читають у Церкві?» Цікавою є практика пригадування цих читань:

Читати далі »

  • Понеділок (Лк. 10.22-44): роби милосердні вчинки для тіла;
    • Вівторок (Лк. 11.1-10): молися молитвою, яку тебе навчив Ісус: «Отче, наш…»
    • Середа (Лк: 11.9-13): проси, і дасться; шукай, і знайдеш; стукай, і відчинять.
    • Четвер (Лк. 11.14-23): якщо ти не зі мною, ти проти мене;
    • П’ятниця (Лк. 11.23-26): нечистий дух виходить з людини і блукає, і, не знайшовши спочинку, повертається в дім свій, але з сімома духами, гіршими від себе. Чувай!
    • Субота (Лк. 8. 16-21): нічого нема захованого, що б не стало явним;
    • Неділя (Лк. 8. 26-39): вигнав «легіон» бісів із однієї людини. Сів після того у ЧОВЕН і повернувся. І сказав чоловікові: вернися додому й розкажи все те, що Бог зробив тобі.

      Чи я так роблю?

      Тому, мої найдорожчі, заохочую нас робити «зупинки» для роздумів. Господь не вимагає від нас чогось фантастичного, а лише робити добрі чинки, молитися, бути відважними і просити Його, берегти «чистим свій дім» і чувати над своєю душею; пам’ятати, що Він все бачить і знає, хоче, щоб ми  слухали й виконували те, що просить. А також ділилися, найперше ВДОМА всім тим, що Він робить для мене, коли я живу Його Словом.  

     

Розважання над Євангелієм 22-ї неділі по Зісланні Святого Духа

Євангеліє від Луки 16, 19-31

  1. «Убогий же якийсь, на ім’я Лазар, лежав у нього при воротях, увесь струпами вкритий».

  Лазар – убогий чоловік, який смиренно приймає свій стан, ту дійсність, в якій він знаходиться. Не написано, щоб він нарікав чи якось грубо себе поводив. Він лише бажає насититися, задовільнити природню потребу.

  Як багато таких «Лазарів» я зустрічаю у своєму місті? Хто з них приходить чи приходив до мого дому? І якою була моя реакція? Чи не подібна я тоді до багатого чоловіка з нечуйним серцем?

Читати далі »

   Ісус не вчить мене чогось надзвичайного. Він каже дуже просто: «[…] усе, що ви  зробили одному з моїх братів найменших – ви мені зробили. Бо я голодував, і ви дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене напоїли; чужинцем був , і ви мене прийняли…» (див. Мт 25, 35-40).

  1. «Та сталося, що помер убогий, і ангели занесли його на лоно Авраама. Помер також багатий, і його поховали».
  • «та сталося» може означати те саме, що пише Євангелист Марко: «Сповнився час…» (див. Мр 1,15). Тобто прийшов той час, який Бог визначив, щоб забрати душу до Себе.
  • «помер убогий […] помер також багатий». Незалежно від того, хто ми, яке наше соціальне становище кожен із нас раніше чи пізніше повинен залишити цей світ. Тому святі Отці пам’ятали про смерть, вони розуміли слова з книги Сираха: «У всіх ділах твоїх пам’ятай про твою кончину – повіки не згрішиш».

   У цьому уривку описано дві дійсності, які будуть по смерті, – небо й пекло. І кожна людина свобідна вибирати щоденно те, в якому напрямку вона прямуватиме.

  1. «Згадай, мій сину, що ти одержав твої блага за життя свого, так само, як і Лазар свої лиха. Отже, тепер він тішиться тут, а ти мучишся».
  • «Згадай». Кожна людина має цей внутрішній голос, який пригадує, закликає до добра, це – сумління. Саме сумління нагадує нам, що було не так. І знову ж, у часі земного життя ми свобідні слухати цей голос або ж ні. Але тоді, коли наша душа вийде з тіла, хочемо ми того, чи ні, вона «згадає» все своє життя і, як кажуть св. Отці, буде дуже гостро відчувати, широко бачити і глибоко чути…
  • «Ти одержав твої блага за життя свого, так само, як і Лазар свої лиха». Господь бажає нам тільки добра, Він хоче, щоб ми були щасливими. Але досвід підказує, що різні терпіння, приниження та інші упокорення очищують наше серце, коли ми приймаємо все без нарікання, як Божий допуст для нас. А земні блага, чим більше ми їх маємо і прив’язуємося до них, чинять твердим і нечуйним наше серце. Тому Лазар, який є убогим, зраненим, голодним, має єдину опору – Бога, що йому допомагає.
  1. «Мають Мойсея і пророків; нехай їх слухають». Господь хоче, щоб ми слухали Слово Боже, щоб слухали також тих пророків, яких Він до нас посилає: людей, настоятелів, священиків.
  2. «… вони покаються». Яким би не було наше життя, Бог завжди чекатиме нашого покаяння. Через покаяння будуть відкритими для нас брами Неба. Але в цій притчі Ісус вчить нас, що поки ми живемо тут, на землі, маємо таку благодать покаяння, але як тільки наша душа вийде з тіла, вона не матиме змоги покаятися, бо тоді вже буде занадто пізно.

 

 

 

 

Розважання над Євангелієм неділі Христа Царя

Євангеліє від Івана 18, 33-37

   «В той час увійшов Пилат у преторію, закликав Ісуса і каже до нього: „Ти цар юдейський?” Ісус же у відповідь: „Кажеш те від себе, чи інші про мене так тобі оповіли?” „Хіба ж я юдей? – озвався Пилат. – Народ твій і первосвященики передали тебе мені. Що ти таке зробив?” „Царство моє не від світу цього, – відрік Ісус. – Було б моє царство від цього світу, то сторожа моя була б воювала, щоби мене не видали юдеям. Але не звідсіля моє царство”. „То ти таки цар?” – мовив до нього Пилат. І відповів Ісус: «Я на те уродився і прийшов у світ на те, щоб свідчити істину. Кожен, хто від істини, слухає голос мій»

 

Читати далі »

 Хто Він?.. Який Він – завжди незвичайний, неоднаковий, неповторний.

   Сьогодні в  Слові Божому Ісус постає переді мною у знівеченому вигляді, побитий, зневажений. Тоді Пилат запитує Його: «Ти Цар юдейський?». Ісус же запитує у відповідь: «Кажеш  те від себе, а чи інші про мене так тобі оповіли?»

  Застановляюся і розумію в глибині душі, що Господь запитує також і мене. Мабуть, звертається із цим питанням до кожного з нас Хто є твоїм царем? І коли я без вагання відповідаю: «Певно, що Ти, Господи Ісусе, є  моїм Царем», то він знову запитує: «Кажеш те від себе?..»

  І я з болем розумію, що через цей діалог із Пилатом Господь стукає до мого серця. Чи я знаю Його? Чи особисто маю довірливі стосунки з Ним? Чи я довіряю Йому кожну мить свого життя, обставини та людей, яких Він мені дарує? Чи я підтримую зв­’язок із Ним навіть тоді, коли є так, а не інакше…

  Направду, Господи, як багато знаю про Тебе, бо «інші мені так оповіли». Але як мало маю віри, дивлячись на Тебе побитого та засудженого, та бачачи різні випробування в моєму житті.

 Господи, відкрий моє серце до сприйняття єдиної істини, що Ти всім володієш та управляєш, як повновладний Цар. Даруй благодать смирення прийняти Тебе, як мудрого Управителя, який досконало знає, як діяти в моєму житті та в житті інших людей.

  Господи, даруй ласку серед цього світового гамору почути Твій голос.

  Хочу повторювати слова: «Ти таки Цар!»

с.Бенедикта Гараздовська, ЧСВВ

Розважання над Євангелієм 20-ї неділі по Зісланні Святого Духа

Євангеліє від Луки 7, 11-16

     11Потім пішов у місто, що зветься Наїн, а з ним ішли його учні і сила народу. 12Коли ж вони наблизились до міської брами, якраз виносили мертвого сина, єдиного в матері своєї, що була вдовою; і було з нею досить людей з міста. 13Побачивши її, Господь зглянувся над нею і сказав до неї: «Не плач». 14І приступивши, доторкнувсь до мар, і ті, що несли, зупинились. Тоді Ісус сказав: «Юначе, кажу тобі, встань!» 15І мертвий підвівся і почав говорити. І він віддав його матері. 16Страх огорнув усіх, і вони прославляли Бога та й говорили: «Великий пророк устав між нами», і: «Бог навідався до народу свого.»

   

Роздуми

    Кожен з нас може опинитися у подібній ситуації, коли втрачаємо близьку і найдорожчу нам особу. Так, нам завжди є болючою втрата когось з близьких. І коли це торкається безпосередньо саме нас, то зовсім інакше реагуємо на дану ситуацію, ніж коли спостерігаємо зі сторони. Однак фізична смерть є неминучою для кожної людини. Та у сьогоднішньому слові Господь хоче запевнити нас, що Він є володарем життя і смерті. Мусимо зрозуміти, що кожна людина зокрема належить Богові. І часто батьки чи діти думають, що їх діти – це їхня власність і ніхто не має права розпоряджатися ними. Однак, навіть батькам до кінця їх діти не належать. Вони належать Богові. І Бог має свій план щодо кожного з нас. Так, батьки народили дитину, виховали, заопікувалися нею, однак першоджерелом її життя і майбутнім є Господь.

   Спробуймо подивитися на даний уривок з іншої сторони. Про яке значення життя і смерті може йти мова? Кожен з нас може опинитися на смертному одрі. Що тут мається на увазі? Якщо пригадати собі наших прародичів у раю, які згрішили, то знаємо, що наслідком первородного гріха яким провинилися наші прародичі, є смерть, яка є неминучою для кожної людини. А отже кожен раз коли я грішу то віддаляюся від Бога, від вічної Любові і вічного Життя. Прирікаю себе на небезпеку, а отже смерть. Бо гріх несе за собою смерть духовну. А Господь є Життям. Воля Божа є в тому, щоб ми жили, життям вічним і були завжди щасливі з Ним вже тут на землі, а і в майбутньому те щастя буде довершене у повноті. Щоб жити життям вічним слід відкинути гріх який несе за собою смерть. Коли я люблю то тоді живу. Уподібнююся до Бога, котрий є Любов. Бо любов дарує нам життя, а життя правдиве є у Бозі який все творить у любові. А коли я не люблю то стаюся як мрець, ознаку життя немає в мені. Тоді я не здатна тверезо мислити, говорити, адекватно діяти. Усі мої вчинки тоді не є правильними, але виконуються пристрасно. А пристрасть є гріхом, натомість у грісі я віддаляюся від Бога Вічної Любові і Життя. А отже наражаюся на небезпеку, наслідком якої є смерть.

Молитва

   Просімо у Господа, щоби підносив нас із мертвоти гріховної, і воскресив до життя у повноті і любові, а отже у Ньому. Бо тільки Він має владу над життям і смертю. Нам слід лише довіритись Йому. Ніколи не є пізно розпочати все з початку. Кожен день може бути новим днем, щоб повставати із смерті наших гріхів. Впустімо Святого Духа, щоб міг діяти у нас і зрушував усі наші почуття, думки і дії до добрих діл. Тоді ніхто не зможе зупинити нас жити. Бо життя в любові і чеснотах через благодать Божу струмуватимуть з нутра нашого єства.

   Дозвольмо Богові доторкнутися до «мар» нашого нераз забрудненого і обдертого одягу благодаті, яку ми отримали у Тайні Хрещення. І відкриймо духовні вуха нашого зболеного і зраненого серця, щоб почути животворящі слова Господа: «юначе чи юначко, кажу тобі, встань, встань, піднімися і живи!» І щоб, як словесні, ми могли прославляти і дякувати нашому Творцеві за дар життя і пізнання Його у повноті.

с. Северіяна Йовжій, ЧСВВ

Розважання над Євангелієм 19-ї неділі по Зісланні Святого Духа

Євангеліє від Луки 6, 31-36.

    31. Сказав Господь: Як бажаєте, щоб вам чинили люди, чиніть їм і ви так само. 32. Коли ви любите тих, що вас люблять, яка ваша заслуга? Таж бо й грішники люблять тих, що їх люблять. 33. I коли чините добро тим, що вам чинять, яка ваша заслуга? І грішники те саме чинять. 34. І коли ви позичаєте тим, від кого маєте надію назад узяти, яка ваша заслуга? Адже і грішники грішникам позичають, щоб відібрати від них рівне. 35. Ви ж любіть ворогів ваших, добро чиніте їм і позичайте, не чекаючи назад нічого, і велика буде ваша нагорода, і будете синами Всевишнього, бо він добрий для невдячних і злих. 36. Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний.

   Кожний із нас очікує милосердя,  розуміння, але також інші цього очікують і від нас. Це ніби запустити бумеранг, який має властивість повернутися назад. Цей ефект постійно є видимим у нашому житті, в наших думках, словах і вчинках. Милосердя – це є бумеранг. Суть його в тому, що кожна людина щодня кидає таких бумерангів десятки через думку (добру чи негативну), слово, а особливо через учинки, які говорять про нас багато…  Повернення відбувається завжди, а сьогодні чи через рік – не так важливо… Це так само, як сказано в прислів’ї:  “Що посієш – те й пожнеш”.

  Господь вказує, що ми були милосердні до кожної людини, яку послав нам у конкретних обставинах нашого  життя. Без Божого милосердя неможливо осягнути вічного життя. Будьте милосердні,  як Отець ваш милосердний…

с. Партенія Школик, ЧСВВ

Розважання над Євангелієм 18-ї неділі по Зісланні Святого Духа

Євангеліє від Луки 5, 1-11.

   1. Одного разу, коли стояв Ісус біля Генезаретського озера, 2. побачив два човни, що стояли край озера; рибалки вийшли з них і полоскали сіті. 3. Він увійшов в один з човнів, що належав Симонові, і попросив його відплисти трохи від землі, а сам, сівши, з човна почав народ навчати. 4. Коли він перестав говорити, сказав до Симона: – Відчали на глибінь і закиньте ваші сіті на ловитву. 5. Озвався Симон і каже: – Наставнику, всю ніч ми трудились і нічого не піймали, але на твоє слово закину сіті. 6. Так вони й зробили, і піймали велику силу риби, і їхні сіті почали рватися.

Читати далі »

    7. Тоді вони кивнули до своїх товаришів, що були в другім човні, щоб ті прийшли й помогли їм. Прийшли вони й наповнили обидва човни, аж почали потопати. 8. Побачивши це Симон Петро, припав до стіп Ісуса й каже: – Іди від мене, Господи, бо я грішний чоловік. 9. Жах бо великий огорнув його й усіх, що були з ним, від ловитви риб, що їх піймали, 10. як також і Якова та Івана, синів Заведея, які були спільниками Симона. Ісус промовив до Симона: – Не бійся! Віднині будеш ловити людей. 11. І витягши човна на берег, кинули все й пішли слідом за ним.

 

«Бог сотворив нас без нас, але нас без нас спасти не може!»

 (св. Августин)

     Наблизьмося, проштовхаймося, прикладімо зусиль, прийдімо близько біля Господа, щоб почути Його Слово. Не лише серед тиші Він промовляє до нашого серця, але наближається близько-близько серед праці дня. Він бачить нас, змучених і розчарованих власною безсилістю, і просить, як і Симона, щоб Йому послужити. І це прохання часом неочікуване і несподіване для нас, може стати для кожного або останньою краплею, що переповнює чашу напруги і пристрастей, або рятувальною соломинкою, що прокладає шлях у нове. Тут все залежить від нас. Чим наповнена наша душа, наші почуття у хвилини гіркості і нездійснення очікуваного: чи зболеним самолюбством, що у своїх невдачах і труднощах спішить звинуватити іншого, чи, може, наше серце очікує терпеливо і з надією на плоди праці рук наших, що приходять від Господа?

    Не пропустімо моменту нової надії, що приносить нам Христос, коли тихо входить у човен нашого життя і просить Йому послужити! Почуй, Людино, що Бог потребує твоєї помочі! Потребує твого свобідного і непримушеного «так», щоб вчинити тебе плідною, радісною і спасенною! Наша свобідна воля – той камінь, який Господь сотворив і підняти не може. Так бо нас полюбив, що сотворив кожного, щоб поділитися щастям буття Свого. «Бог сотворив нас без нас, але нас без нас спасти не може», бо не може переступити через наш вибір, не може нас змусити до нашого спасіння. Великі і цінні речі справедливо оцінюються лише добрими знавцями, а не нетривкими захопленими «любителями». То ж  станьмо добрими знавцями того, що найцінніше! Сьогодні Ісус запрошує мене відплисти з Ним «на глибину» духа, щоб впізнати таємниці «Царства Божого» –  незмірної цінності, подарованої нам Господом!

    Впізнаймо і полюбімо Того Ісуса, котрий щоденно пропонує нам цілющі ліки на наші немочі  – «Слова життя вічного»! Відкриймося на Благу Вість і скажімо «так» кожному Його слову. Тоді і саме тоді, коли кормитимемо свою душу Його Словом, тоді залишимо наше самолюбне «я» і страху не будемо мати, щоб відплисти з Ним «на глибінь». Тоді підемо виконувати Його Слово і в сіті Духа  Господь вкладе незнаний досі улов!

Молитва:

    Господи, Ісусе Христе, Слово Отця! Боже Предвічний, що став Людиною і зійшов до наших людських немочей! Пошли нам Духа Твого Святого і Світлом Його Любові освітли та розвій наші страхи і пристрасті! Нехай кожна людина, що в Ім’я Твоє Святе хрестилася і дитиною Триєдиного Бога є, відійде від самолюбивого страху, що життя її безрадісним та безплідним  чинить. Нехай Слово Твоє стане щоденним кормом для кожної душі людської, а також нашим завданням і дорогою до освячення. Ти, Господи, Єдиний Святий, даруєш нам Життя Своє у Тайні Євхаристії! Що більшого можеш нам вчинити, чого ще не вчинив для нас?

  Тому ми, немічні, гріхами обтяжені, припадаємо до Твоєї доброти й молимо: «Даруй відвагу серцям нашим, а душам нашим  – острах перед Тобою, щоб щоденно ішли ми за Словом Твого поклику. Щоб на Твоє слово сіті духа закидали, і не гайнували дні наші без Тебе у марній праці й у власному безсиллі. Даруй нам Свій мир, о Господи, щоб не губили ми себе втечами у час замішання і непослуху, але в покорі серця припадали перед Тобою  і визнали свій переступ і Твою Святість та велич і з вдячністю приймали нові Твої завдання і запрошення та з радістю трудилися над уловом для Царства Божого. Щоб вкінці ми удостоїлися почути Твоє солодке Слово: «Ви, що покинули батька і матір та все, що вам було близьке й рідне, і пішли за Мною, заповідаю вам: всотеро більше отримаєте тут, на землі, а ще й Царство Боже у вічності». Амінь.

с. Назарія Михайлюк, ЧСВВ

 

Page 1 of 3123

Цитата св.В.Великого

З природи люди бажають речей гарних і добрих.

А нема речі гарнішої милішої над добро.

А Бог є добрий, і коли хто бажає добра, той бажає Бога.