Сестри Чину Святого Василія Великого

    Під час проповіді на Божественній Літургії Блаженніший наголосив, що сьогодні сталася подія вселенського значення. Сьогодні дві Сестри поклали на Божий Престіл усе своє життя. І це стає викликом для світу, бо «У час, коли сучасний світ та культура шукають влади і люди не вміють керувати собою, а прагнуть керувати іншими, Сестри склали довічний Обіт послуху. У той час, коли законом сучасної культури є найбільше насолоди з найменшою відповідальністю, Сестри сьогодні склали довічний Обіт чистоти. У той час, коли народи вважають сенсом свого життя здобути чим побільше земного багатства, ці Сестри відмовилися від всього земного і отримали набагато більше.”
Але як це можливо?
   Життя євангельськими радами – у чистоті, в убожестві та послусі це – особливий шлях наслідування Христа та особливий, дорогоцінний дар Бога для Церкви і всього людства. Приймаючи запрошення Бога, особа не лише вчиняє Христа єдиним сенсом власного життя, але наскільки це можливо, намагається відобразити в собі спосіб життя, що його прийняв Син Божий, коли прийшов у світ.
    Однією із євангельських рад, якими живуть богопосвячені особи, є чистота, якою вони посвячують себе Господу всеціло: тілом і душею, визнаючи в такий спосіб Бога за свою єдину любов і так відповідають й віддячуються Йому за Його безмірну любов, яку Він виливає щомиті. Також це – винятковий вид любові до ближніх через посвяту і дарування себе усім, хто цього потребує, не обмежуючись тільки родинним колом чи друзями. Чистота є не просто пожертвуванням Богові великого багатства, яким є подружнє життя. Вона веде до того, що особа стає здатною любити і «народжувати» дітей для Царства Божою, тобто приймає стан духовного батьківства чи материнства.
    Добровільна убогість є наслідуванням Христа, який «бувши багатим, став убогим» (2 Кр 8,9), щоб Його убожеством кожен міг розбагатіти. Обітом убожества богопосвячена особа засвідчує, що Бог є її єдиним і справжнім багатством та що вона вибирає Царство Небесне і цінності, пов’язані з Ним. Богопосвячена убогість робить людину вільною, щоб не турбуватися про земне, але дає можливість всі сили спрямувати на пошук Царства Божого для себе і для тих, кого Господь дарує на життєвій дорозі. Така особа вчиться жити Провидінням Божим, довіряти Йому, бо убожество є великим викликом, особливо для віри та довіри до Божого Провидіння і Його слова.
    Обітом послуху богопосвячена особа наслідує синівський послух Христа. Людина не стає чиїмось рабом, слухаючи когось і виконуючи чиюсь волю, але вона слухає самого Бога, який перебуває у кожній людині. Людина свідомо і добровільно приймає позицію слухати тільки Бога, відкидаючи все, що не є від Нього, і в такий спосіб щораз більше уподібнюється до Христа. Послух є чимось більшим, ніж простим зреченням власної «автономії» – це дозвіл діяти Богові у власному житті.
Життя Євангельськими радами – це неоціненна перлина, це скарб, повноту вартості якого людина пізнає лише у вічності. Проте передсмак Неба, живши за прикладом Христа, вона може смакувати вже тут, на землі.
   Сьогодні кожна Сестра Чину Святого Василія Великого в Україні дякує Господеві за дар Богопосвяченого життя та в особливий спосіб за дар Вічних Обітів с. Давиди Дедерчук та с. Ізидори Федоришин.
    Щоби відповісти на запрошення Блаженнішого Святослава: “Ви є радістю і скарбом для Церкви, світлом надії для світу”, Сестри Василіянки проосять про ласку витривання у вірності й цілковитій посвяті Богові.