Події

 Вічні Обіти с. Юліани Дзюбатої читати далі   

 

 Храмовий празник у монастирі Введення в храм Пресвятої Богородиці у Житомирі читати далі   

 

 02.12.2020 р. Б. упокоїлася в Господі с.Олександра Пущинська, ЧСВВ  читати далі  

 

 Відійшла по вічну нагороду до Господа с.Модеста Марія Сеник, ЧСВВ  читати далі  

 

 Провінційна Капітула. Вибір Протоігумені та її ради  читати далі 

 

Події

Відбулися Облечини

01.08 – у празник Преподобної Метері нашої Макрини троє сестер-постулянток облеклися в монаший одяг, прийнявши нові імена:

  • Грибонос Христина – с. Херувима
  • Бурмей Лілія – с. Розалія
  • Андрусів Олеся – с. Анна

Святкова Божественна Літургія, яку співслужили о. Йосафат Хаймик, ЧСВВ, о. Пімен Коневич, ЧСВВ, о. Любомир Бобиляк, ЧСВВ, о. Ростислав Мелех, о. Тарас Кобиренко  та о. Тарас Герасимчук, відбулася в монастирі Святого Йосифа в Івано-Франківську. Чин Облечин уділив о. Йосафат Хаймик, ЧСВВ. Розділили радість свята численні рідні та друзі.

Читати далі »

Дякуємо Тобі, Господи, за дар покликання наших Сестер! Будь прославлений через кожну з нас!

Відбувся провінційний празник

   28.05. 2018 у Провініційному домі Сестр Чину Святого Василія Великого відбулося  святкування Провінційного празника Пресвятої Тройці. Архиєрейську Божественну Літургію очолив Високопреосвященний Владика Ігор Возьняк – Архиєпископ і Митрополит Львівський. Своїм батьківським словом він звернувася до Сестер та усіх гостей, заохочуючи з довір’ям та з відкритими і чистими серцями приходити до Господа, який щедро зсилає Свої благодаті.  По закінченні Божественної Літургії Митрополит Ігор в особливий спосіб поблагословив Сестер, які цього року відзначають ювілеї Богопосвяченого життя. З ласки Божої 50-ліття монашого подвигу святкує с. Одександра Пущинська, ЧСВВ, а 25-ліття життя, відданого Богові – с. Марія Цибульська, ЧСВВ, с. Софронія Басюк, ЧСВВ, с. Макрина Пуляк, ЧСВВ, с. Марія – Любов Коваль, ЧСВВ, с. Василія Струтинська, ЧСВВ, с. Ілярія Іванюк, ЧСВВ, с. Вероніка Облещук, ЧСВВ, с. Агнета Мельник, ЧСВВ та с. Христина Виксюк, ЧСВВ.

  Сестри усі разом дякували Господеві за дар життя і покликання до служіння Богові та Божому людові  у спільноті Сестер Чину Святого Василія Великого Провінції Пресвятої Тройці та просили про всі потрібні ласки, щоб Господь через кожну Сестру був якнайбільше прославлений.

“Витримати у Василіянському Чині аж до смерти!”

   Цього року минає 95 років життя та 50 років монашого служіння с. Олександри Анелі-Христини Пущинської, ЧСВВ. Нелегкий, сповнений радості та смутку шлях випав на долю цієї сестри Василіянки.

   Сестра Олександра Анеля-Христина Пущинська народилася 31 травня 1923 р. у м. Львові. Анеля була другою із 6 дітей Петра та Анастасії Пущинських. Згодом родина переїжджає до с. Оплітна біля Жовкви. Батько Петро був поляком та служив у польській поліції. А мати – українка. Вона була дуже побожною жінкою, багато молилася. Її рідна сестра – Модеста Рогуля була монахинею Василіянкою у Львівському монастирі на вул. Длугоша (сучасна вул. Кирила і Методія). Добрий приклад тітки потягав малу Анелю до такого ж подвижницького життя, і вже з дитинства вона мріяла бути монахинею і служити Богові, про що і написала у своєму шкільному творі на велике здивування вчительки. Закінчивши польську школу сестер Феліціянок у Жовкві, Анеля з 1938 р. продовжує навчання у фаховій (кравецькій) школі сестер Василіянок у Львові. Подобалась Анелі шкільна наука, спілкування із сестрами. Особливий вплив на життя дівчинки мала участь у Марійській Дружині, яка була при монастирі. Духовним провідником спільноти був о. Іриней Назарко, ЧСВВ. Як згадує с. Олександра, зустрічі з отцем відбувалися двічі на тиждень, а в травні кожного дня молилися молебень на подвір’ї монастиря, біля фігурки Богородиці. “Ми так голосно співали маївку, що цілий Львів, напевне, чув”.

 

Читати далі »

 Однак не довго довелось радіти шкільному життю, не встигли почати новий навчальний рік, як розпочалася війна. З окупацією радянськими військами західноукраїнських земель у 1939 р. почались масові репресії серед місцевого населення. У 1940 р. арештовують батька як колишнього працівника польської поліції, а всю сім’ю вивозять на заслання до с. Голубинівка Актюбинської області в Казахстані. Батька засудили до 8 років позбавлення волі, та в 1941 р. його звільнили у зв’язку з амністією для польських громадян, і він переїжджає до родини.

   Ці важкі роки с. Олександра згадує зі сльозами на очах. Вся сім’я працювала у місцевому колгоспі, терпіли чималі злидні. Через виснаження та голод у 1944 р. помирає батько. Після його смерті сім’я переїжджає ближче до м. Актюбинська, щоб бодай якось врятуватися від голоду. Впродовж 5 днів не мали жодного харчу, аж коли влаштувались на роботу, то отримали півкілограма хліба. Не переживши цього виснаження, тієї ж ночі помирає мати, а через деякий час старша сестра та наймолодший братчик. Матір навіть не могли поховати на цвинтарі через те, що не мали прописки. Обоє зі сестрою копали яму на городі, щоб її поховати. А коли помер молодший братчик, то “загорнули його в коц, бо не було з чого зробити труни, і поховали під горою”. Влада не дозволяла на кладовищі “потому, что нет прописки”. Анеля залишається єдиною опікункою і годувальницею двох молодших сестер та брата.

   Влаштувавшись разом з братом на роботу в “подсобное хозяйство” на залізниці, працюють цілоденно на городі за один лише обід. Середуща сестра від переохолодження важко захворіла, так що не могла ходити, але з Божою допомогою незабаром одужала. С. Олександра згадує, що єдиним рятунком в той час була для неї молитва: “Ісусе, Маріє, святий Йосифе! Пресвята Родино, рятуйте нас!”. І наче у відповідь на її молитву стається маленьке чудо. Випадково дізнавшись у “польському бюро” про те, що збирають людей для вивезення на роботи в інші області, Анеля записується разом із братом та сестрами до цієї поїздки. І знову на устах безнастанна молитва до Святої Родини: “Рятуйте нас!”. Новим місцем життєвого подвигу стало колишнє німецьке поселення у Миколаївській області, куди потрапили Пущинські разом з кількома вагонами таких же спецпоселенців. Працювали в радгоспі на очистці зерна. Умови були важкі, але, як згадує с. Олександра, “там ми трошки віджили”.

    Перебуваючи на засланні Анеля молилася про повернення на Україну: “Я дуже хотіла вернутися додому і просила Ісуса, щоб допоміг мені вернути, то я посвячуся Йому на службу”. У квітні 1945 р. за сприянням тітки – с. Модести Рогулі – родина повертається до Львова і замешкує в рідному селі Оплітна. Незважаючи на тяжкі поневіряння та смерть рідних людей, повернення для с. Олександри було знаком Божої опіки над ними, адже вивезли їх на заслання в Лазареву Суботу 1940 р., а повернулись вони в ту ж Лазареву Суботу, тільки через 5 років. В їхній родинній хаті помістили школу, тому Анеля разом із братом та сестрами ділили власну домівку зі шкільною вчителькою. Згідно з розпорядженням радянської влади монастирі сестер Василіянок, як і десятки інших монастирів, закрито, а монахинь розігнано. Так с. Модеста замешкує в Оплітні разом із родиною, працює в колгоспі. Про підтримку тітки с. Олександра згадує з вдячністю: “Ми дуже вдячні цьоці, бо ми були молоді, безпорадні. Мені, найстаршій, було лишень 22 роки, а вони були нам, як мама”.

   Анеля нарешті втілює в життя свою дитячу мрію і в 1968 р. вступає на кандидатуру до підпільного монастиря сестер Василіянок у Львові на вул. Кобилянській. В тому ж році 9 червня приймає монаший постриг та отримує нове ім’я Олександра. Її наставницею – магістрою новіціяту – стає м. Ірина Янович. 2 липня 1971 р. с. Олександра складає свої перші Монаші Обіти, а 12 липня 1976 р. – Вічні Обіти на руки о. Володимира Палчинського, ЧСВВ та м. Ірини Янович, ЧСВВ.

   Повернувшись із заслання, с. Олександра бере активну участь у житті підпільної Греко-Католицької Церкви. Разом з отцями Василіянами – о. Дам’яном Богуном, о. Маркіяном Савчином, о. Юрієм Янтухом, які опікувалися парафією в с. Оплітна, – сестра готує багатьох дітей до Тайни Хрещення, Сповіді та Євхаристії. Як згадує с. Олександра, у їхній хаті були часті Богослужіння, шлюби та хрестини, але “то все було вночи, не раз ми тремтіли, але якось, Богу дякувати, всьо виходило на добре”. Згодом с. Олександра з двома молодшими сестрами переїжджає до с. Блищиводи. Займається збором лікарських трав для аптек у Жовкві, щоб утримувати рідних. Тоді ж важко занедужує одна із рідних сестер, параліч приковує її до ліжка. Впродовж 20 років с. Олександра доглядає сестру та опікується нею. У 2005 р. с. Олександра переїжджає до монашої спільноти сестер Василіянок у м. Львові, де й сьогодні продовжує свій монаший подвиг в безнастанній молитві та проханні “витримати у Василіянському Чині аж до смерті”.

   Дякуємо Богові за дар життя нашої сестри, за її жертовність, свідчення віри і вірності своєму покликанню та Христовій Церкві.

 

с.Євстахія Романчук, ЧСВВ

Відбулися реколекції для дівчат

     З 30.12.2017 до 1.01.2018 нашому Святопокровському монастирі в м.Яворові відбулися новорічні реколекції для дівчат, які організували с.Фрациска Шаблій та с.Онисима Папка. Конференції давав о.Василь Огірко, ЧСВВ.

   В реколекціях брали участь 22 дівчини. В програмі було: спільна молитва, праця в групах, екскурсія в дитячому садочку, який діє при нашому монастирі. Також свідчення про своє покликання давала наша протоігуменя м.Даниїла Винник. В новорічну відбулася передноворічна подячна адорація, Божественна Літургія та святкування.

Читати далі »

 

Нова місійна станиця Сестер ЧСВВ у Полтаві

    2 вересня 2017 р.Б. відкрилася нова сторінка  історії служіння Сестер Чину Святого Василія Великого Провінції Пресвятої Тройці в Україні, бо цього дня в м. Полтава відкрито нову місійну станицю – Святоуспенську обитель.

    Будучи відкритими на потреби Божого люду та на голос Церкви і відповідаючи на запрошення о. Юрія Кролевського – настоятеля парафії Пресвятої Тройці в м. Полтава – Сестри Чину Святого Василія Великого приїхали на місійне служіння. Настоятелькою спільноти є с Августина Костик і до співслужіння на нових місійних теренах покликана с. Венедикта Гараздовська.

    Благослови, Господи, наше нове місце служіння. Нехай усе буде на славу Твою.

Відбувся Чин Професії Вічних Обітів

Тому, що ви маєте Господа… таку Красу, таку Доброту, таку Мудрість,

то нехай ця радість, що в Ньому, вистачить вам!

(Св. Василій Великий, Гомілія 15 на Псалом 32).

 

     20 серпня 2017 р. Б. – особливий день в історії чернечої спільноти Сестер Чину святого Василія Великого, бо цього дня у каплиці Провінційного дому у м. Львові двоє Сестер: с. Давида Дедерчук та с. Ізидора Федоришин сказали Богові своє вічне «Так» та склали Професію Вічних Обітів. Особливим це торжество є тим, що Обряд Вічних Обітів здійснив Блаженніший Святослав Шевчук, Глава УГКЦ у співслужінні із о. Олегом Олексою, о. Віктором Кваснієм, ЧСВВ та о. Юрієм Щурком.
 

 

Читати далі »

    Під час проповіді на Божественній Літургії Блаженніший наголосив, що сьогодні сталася подія вселенського значення. Сьогодні дві Сестри поклали на Божий Престіл усе своє життя. І це стає викликом для світу, бо «У час, коли сучасний світ та культура шукають влади і люди не вміють керувати собою, а прагнуть керувати іншими, Сестри склали довічний Обіт послуху. У той час, коли законом сучасної культури є найбільше насолоди з найменшою відповідальністю, Сестри сьогодні склали довічний Обіт чистоти. У той час, коли народи вважають сенсом свого життя здобути чим побільше земного багатства, ці Сестри відмовилися від всього земного і отримали набагато більше.”
Але як це можливо?
   Життя євангельськими радами – у чистоті, в убожестві та послусі це – особливий шлях наслідування Христа та особливий, дорогоцінний дар Бога для Церкви і всього людства. Приймаючи запрошення Бога, особа не лише вчиняє Христа єдиним сенсом власного життя, але наскільки це можливо, намагається відобразити в собі спосіб життя, що його прийняв Син Божий, коли прийшов у світ.
    Однією із євангельських рад, якими живуть богопосвячені особи, є чистота, якою вони посвячують себе Господу всеціло: тілом і душею, визнаючи в такий спосіб Бога за свою єдину любов і так відповідають й віддячуються Йому за Його безмірну любов, яку Він виливає щомиті. Також це – винятковий вид любові до ближніх через посвяту і дарування себе усім, хто цього потребує, не обмежуючись тільки родинним колом чи друзями. Чистота є не просто пожертвуванням Богові великого багатства, яким є подружнє життя. Вона веде до того, що особа стає здатною любити і «народжувати» дітей для Царства Божою, тобто приймає стан духовного батьківства чи материнства.
    Добровільна убогість є наслідуванням Христа, який «бувши багатим, став убогим» (2 Кр 8,9), щоб Його убожеством кожен міг розбагатіти. Обітом убожества богопосвячена особа засвідчує, що Бог є її єдиним і справжнім багатством та що вона вибирає Царство Небесне і цінності, пов’язані з Ним. Богопосвячена убогість робить людину вільною, щоб не турбуватися про земне, але дає можливість всі сили спрямувати на пошук Царства Божого для себе і для тих, кого Господь дарує на життєвій дорозі. Така особа вчиться жити Провидінням Божим, довіряти Йому, бо убожество є великим викликом, особливо для віри та довіри до Божого Провидіння і Його слова.
    Обітом послуху богопосвячена особа наслідує синівський послух Христа. Людина не стає чиїмось рабом, слухаючи когось і виконуючи чиюсь волю, але вона слухає самого Бога, який перебуває у кожній людині. Людина свідомо і добровільно приймає позицію слухати тільки Бога, відкидаючи все, що не є від Нього, і в такий спосіб щораз більше уподібнюється до Христа. Послух є чимось більшим, ніж простим зреченням власної «автономії» – це дозвіл діяти Богові у власному житті.
Життя Євангельськими радами – це неоціненна перлина, це скарб, повноту вартості якого людина пізнає лише у вічності. Проте передсмак Неба, живши за прикладом Христа, вона може смакувати вже тут, на землі.
   Сьогодні кожна Сестра Чину Святого Василія Великого в Україні дякує Господеві за дар Богопосвяченого життя та в особливий спосіб за дар Вічних Обітів с. Давиди Дедерчук та с. Ізидори Федоришин.
    Щоби відповісти на запрошення Блаженнішого Святослава: “Ви є радістю і скарбом для Церкви, світлом надії для світу”, Сестри Василіянки проосять про ласку витривання у вірності й цілковитій посвяті Богові.
 

Облечини сестер

   01.08.2017  у празник Преподобної Метері нашої Макрини двоє сестер-постулянток облеклися в монаший одяг, прийнявши нові імена:

  • Козун Вікторія – с. Естера
  • Андріїв Анастасія – с. Агнія

   Святкова Божественна Літургія відбулася у церкві св. Онуфрія, яку очолив о. Віктор Квасній, ЧСВВ у співслужінні з іншими запрошеними священиками.

Цитата св.В.Великого

З природи люди бажають речей гарних і добрих.

А нема речі гарнішої милішої над добро.

А Бог є добрий, і коли хто бажає добра, той бажає Бога.

Покликання – це дар

Витримати у Василіянському Чині аж до смерти!

 

  Цього року минає 95 років життя та 50 років монашого служіння с. Олександри Анелі-Христини Пущинської, ЧСВВ. Нелегкий, сповнений радості та смутку шлях випав на долю цієї сестри Василіянки… далі