Події

 Вічні Обіти с. Юліани Дзюбатої читати далі   

 

 Храмовий празник у монастирі Введення в храм Пресвятої Богородиці у Житомирі читати далі   

 

 02.12.2020 р. Б. упокоїлася в Господі с.Олександра Пущинська, ЧСВВ  читати далі  

 

 Відійшла по вічну нагороду до Господа с.Модеста Марія Сеник, ЧСВВ  читати далі  

 

 Провінційна Капітула. Вибір Протоігумені та її ради  читати далі 

 

administrator

Вічні Обіти с. Юліани Дзюбатої

  27 грудня 2020 р. Б. с. Юліана Дзюбата склала Професію Довічних Обітів. Церемонія Обітів відбулася в каплиці Провінційного дому у Львові. Божественну Літургію відслужив о.Йоан Школик, ЧСВВ – Протоігумен оо. Василіян в Україні.
   Молимося за Боже благословення для с. Юліани в її цілковитій посвяті Господеві.

Вітаємо сестру Юліану Дзюбату з цією радісною подією.

 

 

Храмовий празник у монастирі Введення в храм Пресвятої Богородиці у Житомирі

4 грудня 2020 р. в монастирі Введення в храм Пресвятої Богородиці сестер Василіянок у Житомирі відбувся храмовий празник. Божественну Літургію у монастирській церкві очолив о. Віталій Сидорук настоятель парафії св. Василія Великого, співслужили о. Остап Дудак, капелан сестер та о. Василь Юрків з парафії св. Івана Хрестителя у м. Коростишів.

 Після Божественної Літургії м. Даниїла Винник, ЧСВВ Протоігуменя Сестер Василіянок в Україні подякувала отцям та всім присутнім за спільну молитву. Також мати висловила вдячність с. Вартимеї Гандзюк, ЧСВВ за її служіння настоятельки та привітала новопризначену настоятельку монастиря в Житомирі ˗ с. Моніку Сиротюк, ЧСВВ.

 Важливим моментом святкування було привітання м. Даниїлою с. Назарії Михайлюк, ЧСВВ з ювілеєм – 25-літтям монашого життя. Знаменним є те, що саме у Житомирі с. Назарія відзначає свій ювілей, адже тут з ініціативи сестри та благословення Настоятелів сестра Назарія разом із групкою сестер розпочала розпис монастирської церкви. Молимося, щоб Господь дарував с. Назарії міцне здоров’я та благословив всіма потрібними ласками!   

       

   2 грудня 2020 р. на 98 році життя та 52 році монашого подвигу спочила у Бозі с. Олександра Анеля-Христина Пущинська, ЧСВВ.  

с. Олександра Анеля-Христина Пущинська, ЧСВВ

 Сестра Олександра народилася 31 травня 1923 р. у м. Львові. Анеля була другою із 6 дітей Петра та Анастасії Пущинських. Згодом родина переїжджає до с. Оплітна на Жовківщині. Батько Петро за національністю був поляком та служив у польській поліції, а мати – українка. Мама була дуже побожною жінкою, багато молилася. Її рідна сестра – Модеста Олена Рогуля була монахинею Василіянкою у   Львівському монастирі на вул. Длугоша (сучасна вул. Кирила і Методія).

с. Олександра Анеля-Христина Пущинська, ЧСВВ

 Добрий приклад тітки потягав малу Анелю до такого ж подвижницького життя, і вже з дитинства вона мріяла бути монахинею і служити Богові, про що і написала у своєму шкільному творі на велике здивування вчительки. Закінчивши польську школу сестер Феліціянок у Жовкві, Анеля з 1938 р. продовжує навчання у фаховій (кравецькій) школі сестер Василіянок у Львові. Подобалась Анелі шкільна наука, спілкування із сестрами. Особливий вплив на життя дівчинки мала участь у Марійській Дружині, яка була при монастирі. Духовним провідником спільноти був о. Іриней Назарко, ЧСВВ. Як згадувала с. Олександра, зустрічі з отцем відбувалися двічі на тиждень, а в травні кожного дня молилися молебень на подвір’ї монастиря, біля фігурки Богородиці: “Ми так голосно співали маївку, що цілий Львів, напевне, чув”.

 Однак не довго довелось радіти шкільному життю, не встигли почати новий навчальний рік, як розпочалася війна. З окупацією радянськими військами західноукраїнських земель у 1939 р. почались масові репресії серед місцевого населення. У 1940 р. арештовують батька як колишнього працівника польської поліції, а всю сім’ю Пущинських вивозять на заслання до с. Голубинівка Актюбинської області в Казахстані. Батька засудили до 8 років позбавлення волі, та в 1941 р. його звільнили у зв’язку з амністією для польських громадян, і він переїжджає до родини.

 Ці важкі роки заслання с. Олександра згадувала зі сльозами на очах. Вся сім’я працювала у місцевому колгоспі, терпіли чималі злидні. Через виснаження та голод у 1944 р. помер батько. Після його смерті сім’я переїхала ближче до м. Актюбинська, щоб бодай якось врятуватися від голоду. Впродовж 5 днів не мали жодного харчу, аж коли влаштувались на роботу, то отримали півкілограма хліба. Не переживши цього виснаження, тієї ж ночі помирає мати, а через деякий час старша сестра та наймолодший братчик. Матір навіть не могли поховати на цвинтарі через те, що не мали прописки. Обоє зі сестрою копали яму на городі, щоб її поховати. А коли помер молодший братчик, то “загорнули його в коц, бо не було з чого зробити труни, і поховали під горою”. Влада не дозволяла на кладовищі “потому, что нет прописки”. Анеля залишилась єдиною опікункою і годувальницею двох молодших сестер та брата.

 Влаштувавшись разом з братом на роботу в “подсобное хозяйство” на залізниці, працювали цілоденно на городі за один лише обід. Молодша сестра від переохолодження важко захворіла, так що не могла ходити, але з Божою допомогою незабаром одужала. С. Олександра згадувала, що єдиним рятунком в той час була для неї молитва: “Ісусе, Маріє, святий Йосифе! Пресвята Родино, рятуйте нас!”. І наче у відповідь на її молитву сталося маленьке чудо. Випадково дізналась у “польському бюро” про те, що збирають людей для вивезення на роботи в інші області, Анеля записалась разом із братом та сестрами до цієї поїздки. І знову на устах безнастанна молитва до Святої Родини: “Рятуйте нас!”. Новим місцем життєвого подвигу стало колишнє німецьке поселення у Миколаївській області, куди потрапили Пущинські разом з кількома вагонами таких же спецпоселенців. Працювали в радгоспі на очистці зерна. Умови були важкі, але, як згадувала с. Олександра, “там ми трошки віджили”.

Перша справа сидить Анеля – с. Олександра Пущинська,
посередині її тітка с. Модеста Рогуля, ЧСВВ

  Перебуваючи на засланні Анеля молилася про повернення на Україну: “Я дуже хотіла вернутися додому і просила Ісуса, щоб допоміг мені вернути, то я посвячуся Йому на службу”. У квітні 1945 р. за сприянням тітки – с. Модести Рогулі, ЧСВВ – родина повернулася до Львова і замешкала в рідному с.Оплітна. Незважаючи на тяжкі поневіряння та смерть рідних людей, повернення для с. Олександри було знаком Божої опіки над ними, адже вивезли їх на заслання в Лазареву Суботу 1940 р., а повернулись вони в ту ж Лазареву Суботу, тільки через 5 років. В їхній родинній хаті помістили школу, тому Анеля разом із братом та сестрами ділили власну домівку зі шкільною вчителькою. Згідно з розпорядженням радянської влади монастирі сестер Василіянок, як і десятки інших монастирів, закрито, а монахинь розігнано. Тому с. Модеста замешкала в Оплітні разом із Анелею та її братом і сестрами, працювала в колгоспі. Про підтримку тітки с. Олександра завжди згадувала з вдячністю: “Ми дуже вдячні цьоці, бо ми були молоді, безпорадні. Мені, найстаршій, було лишень 22 роки, а вони були нам, як мама”.

  У 1968 р. Анеля нарешті втілила в життя свою дитячу мрію та вступила на кандидатуру до підпільного монастиря сестер Василіянок у Львові на вул. Кобилянській. В тому ж році 9 червня прийняла монаший постриг та отримала нове ім’я Олександра. Її наставницею – магістрою новіціяту – стала м. Ірина Янович.

  2 липня 1971 р. с. Олександра склала перші Монаші Обіти, а 12 липня 1976 р. – Вічні Обіти на руки о. Володимира Палчинського, ЧСВВ та м. Ірини Янович, ЧСВВ.

  Після повернення із заслання, с. Олександра брала активну участь у житті підпільної Греко-Католицької Церкви. Разом з отцями Василіянами – о. Дам’яном Богуном, о. Маркіяном Савчином, о. Юрієм Янтухом, які опікувалися парафією в с. Оплітна, – сестра готувала багатьох дітей до Тайни Хрещення, Сповіді та Євхаристії. Як згадувала с. Олександра, у їхній хаті були часті Богослужіння, шлюби та хрестини, але “то все було вночи, не раз ми тремтіли, але якось, Богу дякувати, всьо виходило на добре”. Згодом с. Олександра з двома молодшими сестрами переїхала на проживання до с. Блищиводи. Там разом з молодшими сестрами і братом займалася збором лікарських трав для аптек у Жовкві, чим утримувала родину. Тоді ж важко занедужала одна із рідних сестер, параліч прикував її до ліжка. Впродовж 20 років с. Олександра доглядала сестру та опікувалася нею. У 2005 р. с. Олександра переїхала до монашої спільноти сестер Василіянок у м. Львові, де продовжувала свій монаший подвиг в безнастанній молитві та проханні до Господа “витримати у Василіянському Чині аж до смерті”.

  Сестра Олександра була для своїх співсестер та близьких великим прикладом терпеливості, жертвенності, свідчення віри і вірності своєму покликанню та Христовій Церкві.

Нехай Господь упокоїть її на лоні святих своїх.

 

Відійшла по вічну нагороду до Господа с.Модеста Марія Сеник, ЧСВВ

с.Модеста Марія Сеник, ЧСВВ

   22 листопада 2020 року Божого відійшла по вічну нагороду до Господа с.Модеста Марія Сеник, ЧСВВ – вірна дочка своєї Церкви і народу. 

  Сестра Модеста Марія Сеник народилася 22 березня 1938 р. в селі   Лагодів, Перемишлянського району, Львівської області в християнській сім’ї. Батьки – Петро та Олена, з дому Профета були простими селянами-хліборобами. Батько брав участь у ІІ світовій війні, під час якої потрапив до німецького полону. Після повернення до рідного села працював завгоспом у школі, мати працювала на різних роботах та займалась домашньою працею.

  У 1945 р. Марія пішла в школу у рідному селі. Вже з дитинства батьки виховували дітей у християнському дусі. З встановленням радянської влади в Західній Україні Українська Греко-Католицька Церква було заборонено, а приналежність до неї означало заслання або в’язницю. Як згадувала сестра Модеста батько відправляючи її до школи казав: “Що в школі тебе будуть вчити, то ти вчися, але завжди молися, Бог є, і треба з Богом жити”.

Садочок у с.Лагодів. Марія – с.Модеста сидить у І ряді зліва

  Марія була здібною ученицею, однак через відмову вступити до комсомолу її було відчислено зі школи. Аж через рік вона змогла продовжити навчання та у 1958 р. закінчити школу. Після того сестра працювала деякий час у бухгалтерії місцевого колгоспу.

 Вступивши у 1963 р. на економічний факультет Львівського сільськогосподарського інституту Марія продовжувала практикувати християнське життя. Тоді ж познайомилася із о.Євстахієм Смалем, ЧНІ, який бачивши у молодої дівчини покликання до чернечого життя розповів про підпільний монастир сестер Василіянок. Так, весною 1966 р. Марія вступила до монастиря, а 7 липня того ж року отримала Облечини з рук блаженного владики Василя Величковського, ЧНІ та прийняла нове ім’я – Модеста. Вічні Обіти сестра склала 9 липня 1976 року на руки м.Юлії Зеленої, ЧСВВ у Золочеві, де Літургію відслужив о.Дам’ян Богун, ЧСВВ.

 Нелегко було сестрі поєднувати навчання в інституті та монаше життя, яке в ті часи вимагало великої обережності. В підпіллі с.Модеста багато співпрацювала із о.Євстахієм Смалем: часті нічні Літургії, підготовки дітей та дорослих до Святих Тайн Сповіді і Причастя. Монахиня разом з іншими своїми співсестрами зазнавала частих переслідувань і допитів. Про один з таких випадків згадує у своїй книзі “Христові Обручниці” п.Богдан Головин. Під час проведення Літургії о.Євстахієм, хтось із сусідів доповів про це в міліцію, яка одразу приїхала до дому, де відбувалась Служба. Отець встиг заховатися, а сестру відвезли до міліцейського відділку: “Тут цікавилися, хто відправляв Службу Божу. С.Модеста заперечувала, що ніякого Богослужіння не було. В її сумці знайшли фелон та інші церковні речі. Наступного дня в Управлінні держбезпеки Львівської області оперуповноважений намагався завербувати сестру в донощики, однак марно. Так, с.Модесту дев’ять разів викликали до управління, на що вона завжди відповідала ствердно, що не збирається бути донощиком”. Про цей випадок дізнались в інституті, де навчалась сестра і одразу викликали “на розмову” до заступника декана: “Як він мене сварив! – Що ти зв’язалася з тими шарлатанами! Ніколи церква не буде воюючою! І в цей момент – згадувала сестра, я відчула голос Божий, голос Духа Святого, який промовляв – “І пекельні ворота її не подолають!”.

 З Божою допомогою сестра успішно склала випускні іспити в інституті і отримала направлення на викладацьку роботу у Крукеницький технікум сільськогосподарського обліку, де з перервою працювала два роки. Згодом через навантаження у праці та відсутність часу для монаших обов’язків с.Модеста переїхала до Львова, де влаштувалась викладачем в сільськогосподарську школу бухгалтерії. Однак і тут були часті перевірки та доноси на сестру. Після кількох років монахиня розпочала працю на курсах бухгалтерів промисловості тієї ж школи у Львові, де їй допомагали священики, які на той час також викладали в цьому навчальному закладі. Це о.Володимир Маїк, ЧНІ, о.Йосип Когут, ЧСВВ та о.Володимир Євстахович.

  Під час праці у Львові сестра мешкала на квартирі по вул. Калініна, 11 (тепер вул.Замарстинівська) разом із с.Агафією Кіндратюк, ЧСВВ, яка була її односельчанкою. Сюди часто приходили священники та відправляли Божественні Літургії, проводили Сповіді. Також с.Модеста разом з іншими сестрами чергувала у церкві Преображення у Львові: “Як Преображенку взяли, ми чергували ночами. Ну думаємо все, напевно завтра нас посудять. Але Господь Бог всемогучий!”.

Проведення екскурсії у музейно-меморіальному комплексі ім. Патріарха Йосифа Сліпого

  Після виходу УГКЦ з підпілля с.Модеста виконувала уряд настоятельки Провінційного дому у Львові з 1993 до 1995 років. Того ж 1995 р. Товариство “Свята Софія” викупило землю та дім родини Сліпих у селі Заздрість на Тернопільщині і запросило до праці в ньому сестер Василіянок. З 1998 р. сестра була призначена до праці на цій місійній станиці – родинному селі Патріарха Йосифа Сліпого. Велика шанувальниця та популяризаторка особи митрополита Йосифа Сліпого сестра Модеста разом з іншими сестрами Василіянками впродовж багатьох років доглядала музейно-меморіальний комплекс імені Патріарха Йосифа, проводила екскурсії, знайомила відвідувачів із життям, душпастирською та науковою діяльністю митрополита.

  Сестра Модеста залишиться в пам’яті своїх співсестер у Христі, рідних, близьких людиною сильної волі і духа, вимогливою та водночас вирозумілою до всіх, вірною Обручницею Христа, яка сьогодні промовляє разом із святим апостолом Павлом: “Я боровся доброю борнею, скінчив біг – віру зберіг”.

Урочисте Святе Причастя, ц. Андрія м. Львів 12 червня, 2010 р.

Біля ц. Андрія, м. Львів 12 червня 2010

Завершення ХІ Провінційної Капітули

Архимандриня м. Марчела Рункан

Архимандриня м. Марчела Рункан

 М. Даниїла Винник подякувала Сестрам  запросила до слова Архимандриню м. Марчелу Рункан. У своєму слові мати наголосила, що наша Провінція є частиною великої Василіянської сімї, а також внесла роз’яснення щодо спільноти споглядального життя, яка бажає утворитися у нашій Провінції.

  Опісля м. Даниїла Винник подякувала Богові за дар можливості провести Капітулу у цей нелегкий час та побажала, щоб гасло Капітули «Так нехай світить перед людьми ваше світло» (Мт. 5,16) було пригадкою для Сестер на наступних 5 років.

   Також м. Даниїла подякувала о. Йоанікію Чверенчуку за очолювання Капітули, м. Марчелі Рункан та с. Еммануїлі Вішці за присутність, підготовчій та Капітульній комісіям, секретаркам Капітули, сестрам-обліковцям та всім сестрам-Делегаткам.

  Словами: «Оголошую ХІ Провінційну Капітулу закритою» мати Даниїла Винник завершила засідання Капітули.

  Після закриття Капітули усі сестри-делегатки помолилися Акафіст до Св. Макрини та  Подячний гімн “Тебе Бога хвалимо” та на завершення зробили спільне фото.

 

 

 

 

Четвертий день Капітули

   10 вересня 2020 р. Б.  – особливий день в історії  Провінції Пресвятої Тройці в Україні, адже цього дня Делегатками Провінційної Капітулі було обрано нову Протоігуменю. Нею стала  м. Даниїла Винник, а також вибрано Провінційних Дорадниць. У новообрану Провінційну Управу ввійшли:

м. Даниїла Винник – Протоігуменя

С. Севастіяна Зінькевич – Заступниця Протоігумені та перша Дорадниця

С. Магдалина Витвицька  друга Дорадниця

С. Інокентія Братців третя Дорадниця

С. Євстахія Романчук  четверта Дорадниця

  Хай Господь дарує Своє світло та всі потрібні ласки для нової Провінційної Управи, щедро благословляє,  щоб це служіння було на Божу славу і на користь та спасіння Його людові.

 

Третій день Провінційної Капітули

  Третій день XI Провінційної Капітули розпочався Утренею та Божественною Літургією, яку відслужив о. Йоанікій Чверенчук, ЧСВВ.

  Капітулярні Сестри, зміцнені роздумами над Словом Божим, розглянули  внески, які стосувались  молитовного життя, формації, управління.

   У другій половині дня Сестри мали можливість випрацювати напрямні щодо подальшого нашого служіння в Церкві.

   Ввечері Сестри висловили слова вдячності  Провінційній Управі за служіння і провід Провінції.

…Я буду тебе прославляти,

Мій Боже, я буду Тебе величати!

Дякуйте Господу, добрий бо Він,

Бо навіки Його милосердя!

Цитата св.В.Великого

З природи люди бажають речей гарних і добрих.

А нема речі гарнішої милішої над добро.

А Бог є добрий, і коли хто бажає добра, той бажає Бога.

Покликання – це дар

Витримати у Василіянському Чині аж до смерти!

 

  Цього року минає 95 років життя та 50 років монашого служіння с. Олександри Анелі-Христини Пущинської, ЧСВВ. Нелегкий, сповнений радості та смутку шлях випав на долю цієї сестри Василіянки… далі