Події

 Вічні Обіти с. Юліани Дзюбатої читати далі   

 

 Храмовий празник у монастирі Введення в храм Пресвятої Богородиці у Житомирі читати далі   

 

 02.12.2020 р. Б. упокоїлася в Господі с.Олександра Пущинська, ЧСВВ  читати далі  

 

 Відійшла по вічну нагороду до Господа с.Модеста Марія Сеник, ЧСВВ  читати далі  

 

 Провінційна Капітула. Вибір Протоігумені та її ради  читати далі 

 

Упокоїлася у Бозі с.Олександра Пущинська, ЧСВВ

   2 грудня 2020 р. на 98 році життя та 52 році монашого подвигу спочила у Бозі с. Олександра Анеля-Христина Пущинська, ЧСВВ.  

с. Олександра Анеля-Христина Пущинська, ЧСВВ

 Сестра Олександра народилася 31 травня 1923 р. у м. Львові. Анеля була другою із 6 дітей Петра та Анастасії Пущинських. Згодом родина переїжджає до с. Оплітна на Жовківщині. Батько Петро за національністю був поляком та служив у польській поліції, а мати – українка. Мама була дуже побожною жінкою, багато молилася. Її рідна сестра – Модеста Олена Рогуля була монахинею Василіянкою у   Львівському монастирі на вул. Длугоша (сучасна вул. Кирила і Методія).

с. Олександра Анеля-Христина Пущинська, ЧСВВ

 Добрий приклад тітки потягав малу Анелю до такого ж подвижницького життя, і вже з дитинства вона мріяла бути монахинею і служити Богові, про що і написала у своєму шкільному творі на велике здивування вчительки. Закінчивши польську школу сестер Феліціянок у Жовкві, Анеля з 1938 р. продовжує навчання у фаховій (кравецькій) школі сестер Василіянок у Львові. Подобалась Анелі шкільна наука, спілкування із сестрами. Особливий вплив на життя дівчинки мала участь у Марійській Дружині, яка була при монастирі. Духовним провідником спільноти був о. Іриней Назарко, ЧСВВ. Як згадувала с. Олександра, зустрічі з отцем відбувалися двічі на тиждень, а в травні кожного дня молилися молебень на подвір’ї монастиря, біля фігурки Богородиці: “Ми так голосно співали маївку, що цілий Львів, напевне, чув”.

 Однак не довго довелось радіти шкільному життю, не встигли почати новий навчальний рік, як розпочалася війна. З окупацією радянськими військами західноукраїнських земель у 1939 р. почались масові репресії серед місцевого населення. У 1940 р. арештовують батька як колишнього працівника польської поліції, а всю сім’ю Пущинських вивозять на заслання до с. Голубинівка Актюбинської області в Казахстані. Батька засудили до 8 років позбавлення волі, та в 1941 р. його звільнили у зв’язку з амністією для польських громадян, і він переїжджає до родини.

 Ці важкі роки заслання с. Олександра згадувала зі сльозами на очах. Вся сім’я працювала у місцевому колгоспі, терпіли чималі злидні. Через виснаження та голод у 1944 р. помер батько. Після його смерті сім’я переїхала ближче до м. Актюбинська, щоб бодай якось врятуватися від голоду. Впродовж 5 днів не мали жодного харчу, аж коли влаштувались на роботу, то отримали півкілограма хліба. Не переживши цього виснаження, тієї ж ночі помирає мати, а через деякий час старша сестра та наймолодший братчик. Матір навіть не могли поховати на цвинтарі через те, що не мали прописки. Обоє зі сестрою копали яму на городі, щоб її поховати. А коли помер молодший братчик, то “загорнули його в коц, бо не було з чого зробити труни, і поховали під горою”. Влада не дозволяла на кладовищі “потому, что нет прописки”. Анеля залишилась єдиною опікункою і годувальницею двох молодших сестер та брата.

 Влаштувавшись разом з братом на роботу в “подсобное хозяйство” на залізниці, працювали цілоденно на городі за один лише обід. Молодша сестра від переохолодження важко захворіла, так що не могла ходити, але з Божою допомогою незабаром одужала. С. Олександра згадувала, що єдиним рятунком в той час була для неї молитва: “Ісусе, Маріє, святий Йосифе! Пресвята Родино, рятуйте нас!”. І наче у відповідь на її молитву сталося маленьке чудо. Випадково дізналась у “польському бюро” про те, що збирають людей для вивезення на роботи в інші області, Анеля записалась разом із братом та сестрами до цієї поїздки. І знову на устах безнастанна молитва до Святої Родини: “Рятуйте нас!”. Новим місцем життєвого подвигу стало колишнє німецьке поселення у Миколаївській області, куди потрапили Пущинські разом з кількома вагонами таких же спецпоселенців. Працювали в радгоспі на очистці зерна. Умови були важкі, але, як згадувала с. Олександра, “там ми трошки віджили”.

Перша справа сидить Анеля – с. Олександра Пущинська,
посередині її тітка с. Модеста Рогуля, ЧСВВ

  Перебуваючи на засланні Анеля молилася про повернення на Україну: “Я дуже хотіла вернутися додому і просила Ісуса, щоб допоміг мені вернути, то я посвячуся Йому на службу”. У квітні 1945 р. за сприянням тітки – с. Модести Рогулі, ЧСВВ – родина повернулася до Львова і замешкала в рідному с.Оплітна. Незважаючи на тяжкі поневіряння та смерть рідних людей, повернення для с. Олександри було знаком Божої опіки над ними, адже вивезли їх на заслання в Лазареву Суботу 1940 р., а повернулись вони в ту ж Лазареву Суботу, тільки через 5 років. В їхній родинній хаті помістили школу, тому Анеля разом із братом та сестрами ділили власну домівку зі шкільною вчителькою. Згідно з розпорядженням радянської влади монастирі сестер Василіянок, як і десятки інших монастирів, закрито, а монахинь розігнано. Тому с. Модеста замешкала в Оплітні разом із Анелею та її братом і сестрами, працювала в колгоспі. Про підтримку тітки с. Олександра завжди згадувала з вдячністю: “Ми дуже вдячні цьоці, бо ми були молоді, безпорадні. Мені, найстаршій, було лишень 22 роки, а вони були нам, як мама”.

  У 1968 р. Анеля нарешті втілила в життя свою дитячу мрію та вступила на кандидатуру до підпільного монастиря сестер Василіянок у Львові на вул. Кобилянській. В тому ж році 9 червня прийняла монаший постриг та отримала нове ім’я Олександра. Її наставницею – магістрою новіціяту – стала м. Ірина Янович.

  2 липня 1971 р. с. Олександра склала перші Монаші Обіти, а 12 липня 1976 р. – Вічні Обіти на руки о. Володимира Палчинського, ЧСВВ та м. Ірини Янович, ЧСВВ.

  Після повернення із заслання, с. Олександра брала активну участь у житті підпільної Греко-Католицької Церкви. Разом з отцями Василіянами – о. Дам’яном Богуном, о. Маркіяном Савчином, о. Юрієм Янтухом, які опікувалися парафією в с. Оплітна, – сестра готувала багатьох дітей до Тайни Хрещення, Сповіді та Євхаристії. Як згадувала с. Олександра, у їхній хаті були часті Богослужіння, шлюби та хрестини, але “то все було вночи, не раз ми тремтіли, але якось, Богу дякувати, всьо виходило на добре”. Згодом с. Олександра з двома молодшими сестрами переїхала на проживання до с. Блищиводи. Там разом з молодшими сестрами і братом займалася збором лікарських трав для аптек у Жовкві, чим утримувала родину. Тоді ж важко занедужала одна із рідних сестер, параліч прикував її до ліжка. Впродовж 20 років с. Олександра доглядала сестру та опікувалася нею. У 2005 р. с. Олександра переїхала до монашої спільноти сестер Василіянок у м. Львові, де продовжувала свій монаший подвиг в безнастанній молитві та проханні до Господа “витримати у Василіянському Чині аж до смерті”.

  Сестра Олександра була для своїх співсестер та близьких великим прикладом терпеливості, жертвенності, свідчення віри і вірності своєму покликанню та Христовій Церкві.

Нехай Господь упокоїть її на лоні святих своїх.

 

Цитата св.В.Великого

З природи люди бажають речей гарних і добрих.

А нема речі гарнішої милішої над добро.

А Бог є добрий, і коли хто бажає добра, той бажає Бога.

Покликання – це дар

Витримати у Василіянському Чині аж до смерти!

 

  Цього року минає 95 років життя та 50 років монашого служіння с. Олександри Анелі-Христини Пущинської, ЧСВВ. Нелегкий, сповнений радості та смутку шлях випав на долю цієї сестри Василіянки… далі