Події

 Вічні Обіти с. Юліани Дзюбатої читати далі   

 

 Храмовий празник у монастирі Введення в храм Пресвятої Богородиці у Житомирі читати далі   

 

 02.12.2020 р. Б. упокоїлася в Господі с.Олександра Пущинська, ЧСВВ  читати далі  

 

 Відійшла по вічну нагороду до Господа с.Модеста Марія Сеник, ЧСВВ  читати далі  

 

 Провінційна Капітула. Вибір Протоігумені та її ради  читати далі 

 

Історія покликання с.Іринеї Філіпович, ЧСВВ

Слава Ісусу Христу!

  Мир, любов та радість нехай наповнять Ваше любляче материнське серце!

  Мамо! Матусенько моя, наймиліша та найдорожча! Напевне, я Вас страшенно здивую цим листом, адже ніколи Вам не писала. Пишу, щоб потішити Вас  і підбадьорити. Моя люба, Ви все зрозумієте вкінці…

  Тяжко пояснити, що переживаю в цей момент, та вставляю свою руку в Ісусову руку і будемо разом помаленьку писати.

  Мамочко! Дякую Богу, що саме Ви  є моєю мамою! Дякую, що подарували мені життя! Дякую, що полюбили мене з того моменту, як дізналися про моє існування у Вашому лоні! Дякую, що так сильно боролись за моє життя! Дякую, що вірили… незважаючи на безвихідь лікарів і не маючи підтримки «когось» збоку. Часто, коли говорю про віру, чи чудо Боже, то приводжу Вас у приклад. Я є плодом Вашої віри, живим свідченням. І впевнена в тому, що Бог, який вчинив таке чудо, вдихнувши у мої легені нове життя, вже тоді мав план мого спасіння, бо  чуда продовжуються у моєму житті по сьогоднішній день…

  Рідненька, мила, простіть мені за все: впертість, скритість, а найбільше, що так мало вдячності та любові принесла Вам.

  Матусенько, простіть за поведінку, простіть, що так часто заставляла Вас сумувати…

  Простіть, коли не розуміла, не вислуховувала до кінця, не поважала або не брала до уваги Вашої думки. Легковажила… не розуміючи…

  Кохана моя, простіть, що не оправдала Ваших сподівань! Повірте, не  хотіла принести Вам біль… але такою була Божа воля щодо мене!

  Як мені це все Вам пояснити?

  Ще з самого дитинства відчувала, що щось Бог готує для мене, та не знала, що саме.

  Пригадую один випадок зі школи: на уроці психології, ще  в молодших класах, ми всі сиділи в колі і називали свої  майбутні професії, про які мріяли. Я слухала, та було дуже нудно, бо часто повторювалось одне і теж: шофер, вчителька… Аж тут одна моя однокласниця каже: «А я буду монахинею!». Я не розуміла, що це за професія, але від цього слова у мене защеміло серце. І коли  черга дійшла до мене, я повторила те саме, чомусь всі дуже здивувались, а  я була щаслива.

  Самі знаєте, що життя моє проходило дуже звично, як і всіх. Та дивним було для Вас, що пишу вірші. Матінко, щось діялось зі мною, серце прагнуло чогось набагато більшого, ніж пропонував мені світ. Не могла нікому цього пояснити, та й  зрештою не знала як, тому й писала. Хіба могла придумати, що Бог вже тоді почав діяти у моєму житті і з того моменту кликав мене до ближчого і глибшого стосунку.

  Матінко, я цього зрозуміти не могла, бо ходила до Церкви тільки з принципу, що всі віруючі так роблять, а я зачисляла себе до них. Але я не була справжнім членом Церкви, не приймала Святих Таїнств, а в результаті Божа ласка не могла мене так просто діткнути, бо Бог, який дав мені свобідну волю, ні до чого не змушує, а тільки пропонує. Тому, процес мого навернення і покликання тільки – но почався…

  Як вже згадувала вище, я не розуміла, що зі мною діється, та й Ви не розуміли. І як  справжня мама, яка бажає тільки щастя своїй доні почали молитися за мою добру долю.

  Мамо, мамо! Скажу по – секрету, що і я, вже будучи в монастирі, пробувала Вас наслідувати у такій же молитві, але так ніколи і не дійшла до ста «ОТЧЕНАШів»! Подивляю Ваш ентузіазм, Вашу терпеливість! Дорогенька моя, хіба Бог міг не вислухати таке щире благання мами за свою дитину? Думав Бог, думав… і зрозумів, що «найкращий між людськими синами» ( про це йдеться у Святому Письмі) є Його Син!!!

  Мамочко! Дякую, що обрали мені НАЙКРАЩОГО!!! Він з дня в день робить Вашу доньку щасливішою! Любить її безмежно! А Ваша доня не заслужила абсолютно такого, але Він нічого не питає, за блуди не картає, а все ближче до серця пригортає. Не знаю, чи хоч слово розумієте з моєї поезії, але… хто може збагнути серце, яке горить любов’ю?

  Та  повернемось до моєї історії. В компанії моїх друзів я була життєрадісною особою, було весело, а я  була центром цієї компанії. Але, матусю, так було під час забав, але коли я  поверталась додому, то серце моє було найсмутніше у світі, було враження, ніби я Когось зраджую своїми походеньками. Ісусові це не подобалось!

  А потім цей сон, чи явлення про Душі з Чистилища. Чи пам’ятаєте, як я тоді налякалась? А Ви, рідненька, вказали мені найвірніший шлях – до Церкви, дати на Псалтир.

  Матусю, Сам Бог діяв у моєму покликанні через Вас! Тим одним Псалтирем не закінчилось… Я побачила там справжніх християн, які своїми ділами і молитвами показували свою приналежність Христу. Мене просто магнітом тягнуло туди. Там відкрилось мені справжнє духовне життя. Лише там моє серце, яке було виснажене пошуком, знайшло своє заспокоєння. Як написав святий Августин: «Серце моє не спокійне Боже, поки не спочине в Тобі!». Розумієте? Я вперше в житті просто захотіла жити для Когось, для Чогось. Саме в цей час я діткнулась живого Бога! Не Того, що колись ( як я думала) ставить мені  галочку за те, що я відвідую Його в неділю, а Того, що все прощає, не чекаючи на якісь покути, чи відшкодування за скоєне! Того, що все дарує мир, коли приймаю Його у Пресвятій Євхаристії! Того, що завжди чекає на нашу наступну зустріч!

  Така то є дія нашого Бога у житті людини! Це були найщасливіші дні мого життя… Але Бог в своєму задумі тримав для мене великий дар – ПОКЛИКАННЯ!

  Матусю, коли я бачила монахинь, то моє серце тріпотало. Я подивляла таке святе і чисте життя, та ніколи і подумати не могла про себе. Бо мала ‘м таке в голові: Бог кличе до монастиря або доньок священників, або вже на пів святих. А я не належала ні до одної категорії, ні до іншої.

  Та з часом мені почались снитись дуже цікаві сни щодо покликання і яку побожну книжку не брала до рук, все щось було про богопосвячене життя. А слово «монастир» було зі мною всюди, як я не намагалась це приглушити, все зростало з більшою силою.

  Матусенько, думаєте, це було просто? Зовсім ні! Цей етап мого життя був найтяжчим. Це була втеча, а водночас і боротьба. Чула ‘м ся дуже щасливою від тієї правди – Бог кличе мене, а водночас – дуже нещасною, бо як маю пояснити це Вам, як маю глянути у вічі?

  Який Бог Довготерпеливий! Так довго чекав на мою відповідь! В день свята Божого Милосердя, після Служби Божої, коли наш отець Володимир вийшов з Церкви і дарував молодим людям образки Ісуса Милосердного, всі були такими, що Ісус був зображений на темному фоні, а один – єдиний був такий, де Ісус на хмарах… Уявляєте, саме мені отець подарував його. Це був знак – промінчик у моїй боротьбі… Міцно пригортаючи той образ, я запитала о.Володимира, чи йдуть до монастиря такі грішні, як я? Він довго сміявся і виглядав дуже щасливим за мене. Я навіть обурилась, адже це найважливіше питання у моєму житті, і від відповіді залежить ціле моє життя – буття.

  Звичайно, що відповідь була позитивною, додому я не йшла, а летіла на крилах, з єдиною радісною думкою: «я можу вступити до монастиря! Бог мене кличе! Я стану монахинею!».

  Вдома, на кутку, я порозкладала всі свої набожності (молитви, девятниці, образки) і довго молилась, і такі сльози радості котились по щоках, від тої правди – Бог дійсно кличе мене до монастиря!

  Навіть не знаю, як точніше Вам це пояснити? Наприклад, Ви маєте знайти правильне рішення якоїсь проблеми, воно Вас тяготить… і тут приходить ясна думка, проблема вирішується, Ви отримуєте полегшення, спокій… А тепер помножте цю ситуацію у 1000 разів, тому  що у мене це було на стільки разів важливіше, адже вирішувалось моє призначення, місце у цьому житті.

  Мамочко! Самі знаєте, як я Вам повідомила своє рішення. Ваша реакція не була для мене несподіванкою. Тому прийшлось зачекати ще один рік, не шкодую, бо за цей час тільки утвердилась у тому, чого так прагнула. А за Вас я дуже сильно просила Богородицю, щоб допомогла Вам зрозуміти мене і дала сили перенести «втрату».

  Не уявляєте, яку мені  силу дав Бог здійснити задумане. Для мене перешкод не існувало, я була на 100% впевнена, що дію правильно. Певне запитаєте мене, чи думала в той момент про Вас? Аякже, але ввіряла Ваше життя Богу і вже тоді знала, що винагородить Вас за таку жертву.

  Матінко! А який то був щасливий день, коли я переступила поріг монастиря. Нічого для мене не було новим, мала таке враження, ніби я тут народилась, а тепер просто повернулась з невеличкої подорожі.

  А за відважність сама себе подивляла! Скажу Вам по – секрету, я гадала, що в монастирі не можна сміятись, та голос Того, Хто кликав, був таким міцним, що я згоджувалась і на таку жертву. Уявляєте мою радість, коли я довідалась, що сміятись і жартувати – це особлива риса монахині! Навіть приказка така є: «Сумна монахиня – сумнівна монахиня!».

  Тяжко мені пояснити, що то є монаше життя. Одне скажу: то не є втеча від світу, не вірте в таке! Це дуже особливий стан близькості з Богом. Матеріальних проблем ми частково позбавляємось, але боротьбу духовну маємо таку, що і Ви у світі, навіть тяжчу, бо чим ближче до Бога, тим більше «ворогів людського роду» з’являється.

  Життя з Христом є надзвичайно цікаве! З одного боку – вимогливе, а з другого – воно дає радість,  якої ніхто не може забрати!

  Мамочко, цей лист Ви мали би читати напередодні моїх Вічних Обітів. Що то є Вічні обіти? Це моя обіцянка вірності Богу – жити до смерті у Чистоті, Убожестві і Послусі. Мамо! Ви дали обіцянку на Євангелії моєму татові, земному чоловікові, я шлюбуватиму із Самим Богом – Ісусом Христом. Розумію всю серйозність і відповідальність мого рішення. Свідома того, що згоджуюсь не на легке життя, бо що то є слідувати за Христом? Це ступати у Його слід і бути також: висміяною, погордженою, незрозумілою, покинутою всіма… Це шлях на Голготу, яким Він вже пройшов, але хрестом не закінчилось… по трьох днях було – Воскресіння…

  З нетерпінням чекаю дня, коли тримаючи руку на Євангелії, скажу Богові «ТАК» на все життя. А ще, страшенно радію тим, що коли лежатиму хрестом ,то найперше проситиму за Вас, мою Маму. Хіба здатний Наречений відмовити Своїй Обручниці у день Шлюбу? Твердо вірю, що вислухає мене!

  Наостанок попрошу: Мамочко, не плачте! Бо я щаслива! Бог уділив мені величезну ласку бути з Ним, називатись Його, належати Йому.

  Ніколи не слухайте тих людей, котрі шкодуватимуть мене, чи осудять. Їм не дано зрозуміти цього способу життя.

  Також, прошу Вашої Материнської молитви, щоб я витримала у монашому стані до кінця!

  Вже прочитавши цього листа і більше пізнавши моє покликання,чи не згодитесь Ви зі мною, що Бог мав план щодо мене від початку мого життя?

  Це все, чим я хотіла поділитись!

  Люблю Вас рідненька! Цілую міцно!

  В духовний спосіб я завжди з Вами!

с.Іринея Філіпович, ЧСВВ

Цитата св.В.Великого

З природи люди бажають речей гарних і добрих.

А нема речі гарнішої милішої над добро.

А Бог є добрий, і коли хто бажає добра, той бажає Бога.

Покликання – це дар

Витримати у Василіянському Чині аж до смерти!

 

  Цього року минає 95 років життя та 50 років монашого служіння с. Олександри Анелі-Христини Пущинської, ЧСВВ. Нелегкий, сповнений радості та смутку шлях випав на долю цієї сестри Василіянки… далі