Події

 Роздуми на Хрестопоклінну Неділю читати далі   

 

 Подвижниця віри христової. Життя і подвиг м. Йосифи Ісопенко, ЧСВВ  читати далі   

 

 Відбулися реколекції для дівчат читати далі   

 

 Захист кандидатської кандидатської дисертації с. Дарії Турків, ЧСВВ читати далі   

 

 Вічні Обіти с. Юліани Дзюбатої читати далі   

 

 

Розважання над Євангелієм 24-ї неділі по Зісланні Святого Духа

Євангеліє від Луки 8, 41-56.

41. В той час один чоловік приступив до Ісуса, Яір на ім’я, що був головою синагоги. Припавши до ніг Ісуса, він став просити зайти до нього в хату, 42. бо була в нього дочка одиначка, яких дванадцять років, і вона вмирала. І як він ішов туди, люди тиснулися до нього. 43. Аж тут якась жінка, що була хвора дванадцять років на кровотечу й витратила на лікарів увесь свій прожиток, і ніхто з них не міг її зцілити, 44. підійшовши ззаду, доторкнулась краю його одежі і вмить стала здоровою – спинилась її кровотеча. 45. Ісус спитав: – Хто доторкнувся мене? А що всі відпекувались, Петро мовив: – Наставниче, люди коло тебе товпляться й тиснуться! 46. Ісус сказав: – Хтось доторкнувся до мене, бо я чув, як сила вийшла з мене. 47. Побачивши жінка, що не втаїться, тремтячи підійшла й упавши йому до ніг, призналася перед усіма людьми, чому до нього доторкнулась і як негайно одужала. 48. Сказав їй Ісус: – Дочко, віра твоя спасла тебе, іди в мирі! 49. Він говорив іще, як ось приходить хтось від голови синагоги й каже: – Твоя дочка померла, не турбуй більш учителя. 50. Ісус почувши це, озвавсь до нього: – Не бійся, тільки віруй, і вона спасеться. 51. Прийшовши до хати, він не пустив нікого з собою всередину, крім Петра, Івана та Якова з батьком та матір’ю дитини. 52. Всі плакали за нею й голосили. Він мовив: – Не плачте, вона не вмерла, вона спить. 53. Ті сміялися з нього, бо знали, що вмерла. 54. Тоді він узяв її за руку й голосно промовив: – Дівчино, пробудися! І дух її вернувсь до неї, і вона вмить встала. Він велів дати їй їсти. 56. Батьки ж її були здивовані вельми, та наказав їм нікому не говорити, що сталося.

 

   

 

Читати далі »

   В цьому уривку бачимо чоловіка, який дуже переживає з приводу тяжкої недуги своєї  дитини. Яір просить, припавши до ніг. Це – вияв його пошани та благання чогось дуже важливого. В Яіра була одна донька, його єдина надія на майбутнє. У важку хвилину Яір розуміє, що, крім Господа, йому ніхто не допоможе і тому просить Ісуса прийти до нього додому. Погляньмо на наше життя: коли ми потрапляємо в складну ситуацію, що ми робимо? Чи поводимося, як Яір, запрошуючи Ісуса прийти до нас з допомогою? Чи замикаємося у собі та зосереджуємося на нашому горі? Бачимо, що Христос радо відгукується на прохання Яіра. Проте далі відбувається щось дивне. Саме в момент, коли Яір очікує від Ісуса, що Він поспішатиме до його доньки, яка вмирає, він бачить, що Христос відволікається на іншу, не таку вже й важливу, на його думку, справу – на діалог з кровоточивою жінкою. Він витрачає дорогоцінний час.  Чому Ісус так робить? Христос хоче показати, що для Нього важливою є кожна людина! Він бажає допомогти дочці Яіра, але також вболіває над іншою зболеною і стражденною душею, яка мучиться так багато років. Христос вчить нас, що і одна, й інша є Його улюбленими та єдиними доньками, і Його дія – це не байдужість до однієї задля іншої.

    Чим була хвороба тієї жінки? Відповідь на це запитання можемо віднайти в Книзі Левіт 15, 25 – 31. Так чи інакше, жінка, про яку пише євангелист, була ритуально нечистою. Саме тому підійшла до Ісуса так, щоб бути непомітною, оскільки кожен, хто доторкнеться її, буде нечистим. Жінка боялася «вчинити» Ісуса нечистим, але Господь не побоявся її нечистоти. Ісус не боїться наших гріхів, не погорджує нами, коли ми в такому стані. Можливо, ми через це погорджуємо собою, ненавидимо себе за те, що робимо… Господь цілком інший, Він ненавидить гріх, але любить грішника. Ця жінка 12 років страждала духовно, фізично і морально. Вона була самотньою, бо через цю хворобу всі її уникали, а також вона була позбавлена звичайного людського щастя: бути жінкою і мамою, не могла ходити в храм. Наші гріхи роблять нас самотніми, часто бачимо, як нас уникають інші через наш гнів чи інші пороки. Також різні узалежнення роблять нас ізольованими від інших та позбавляють нормального функціонування в суспільстві та звичайного людського щастя. Жінка витратила ввесь свій прожиток на лікарів, проте ніхто не зміг їй допомогти. Ми також маємо різні хвороби душі, які роблять нас нечистими, і часто ми «занечищуємо» тих, хто спілкується з нами. Може ми вже й самі втомилися від своїх духовних хвороб і витратили на це всі свої душевні сили: зверталися до багатьох «лікарів», але все було надаремно… Проте сьогоднішнє Євангеліє вчить нас, що не потрібно втрачати надію, але вірити в те, що Христос може зцілити нас. А як ми можемо доторкнутися до Нього? Найбільше це відбувається в Святих Тайнах Сповіді та Причастя, а також в молитві та  Слові Божому.

  Ця жінка сказала собі, що в Христі є сила та здоров’я і, доторкнувшись до Нього, отримала зцілення. Своєю вірою вона осягнула бажане. Ми також приймаємо Ісуса в Святому Причасті та чи віримо, як ця жінка, що можемо «витягнути» з Нього силу і оздоровлення?

   Саме в момент зцілення цієї нещасної жінки, Яір дізнається, що його донька померла. В часи, коли жив Ісус,12-літні дівчата вже могли бути зарученими. Отож, ця смерть забрала в Яіра все: його доньку, внуків… Батько надіявся на радість весільної мелодії, а зустрів жалобні пісні. Коли Яір почув про смерть дочки, йому відразу почали радити не турбувати більше Вчителя, бо це і так не допоможе. Ісус знав, що відбувається в серці Яіра: повний крах, відчай і безнадія. Христос – повний любові, Він бачить його страждання і в цю ж саму мить хоче звільнити його від цього болю. Він не чекає, коли прийде і воскресить дитину, а робить це відразу. Христос також в хвилини нашого терпіння хоче заспокоїти нас. Та чи ми здатні витишитися і прислухатися до Його лагідного голосу: «Не бійся, тільки вір». Наші думки часто лякають нас, паралізують і знеохочують, мовляв: «Не молися, бо це і так не допоможе…». Це спокуса  диявола, який хоче забрати  в нас надію, радість і мир. Христос пробує пояснити Яіру, що тому, хто є з Богом нічого не треба боятися.

   Виникає питання: як безнадійну ситуацію таку, як ця, можна вирішити? Адже смерть – це кінець усього. Для людей так, але не для Бога! Коли Христос прийшов, то побачив людей, які плакали і голосили – це вияв безнадії та відчаю. Проте Він сказав, що вона не вмерла, а лише спить… Цими словами Він дав зрозуміти, що є Богом Всемогутнім і що для Нього зробити це так легко, як розбудити зі сну. Ті, що були там, сміялися з Нього, мовляв: «Що Він таке говорить і як вирішить цю невирішальну проблему?».  Вони ж зафіксували її смерть. Господь взяв її за руку та сказав, щоб вона пробудилася і після цього дав їй їсти, показуючи тим самим, що повернув її до звичайного життя, де вона може робити все те, що й дотепер робила. Ми також повинні вірити, що навіть у найважчій ситуації Господь може нам легко допомогти. Іноді ми можемо бути мертвими через гріх, але Христос хоче розбудити і підняти нас. Він каже нашій душі: «Пробудися!»

  Кровоточиву жінку і Яіра об’єднує пошук порятунку в Христі. Вони досвідчили власне безсилля, ніхто не зміг їм допомогти. Тоді вони зробили найважливіший крок у житті – прийшли до Ісуса. Кожен із нас має можливість підійти до Ісуса, припасти до Його ніг і просити зцілення від недуг душевних та тілесних. Адже Господь «учора, завтра і сьогодні – той самий». Христос не перестає любити, а Божа сила ніколи не маліє, щоб зціляти найважчі недуги й лікувати  невиліковні рани.

с. Онисима Папка, ЧСВВ

Цитата св.В.Великого

З природи люди бажають речей гарних і добрих.

А нема речі гарнішої милішої над добро.

А Бог є добрий, і коли хто бажає добра, той бажає Бога.

Покликання – це дар

Витримати у Василіянському Чині аж до смерти!

 

  Цього року минає 95 років життя та 50 років монашого служіння с. Олександри Анелі-Христини Пущинської, ЧСВВ. Нелегкий, сповнений радості та смутку шлях випав на долю цієї сестри Василіянки… далі