Розважання над Євангелієм 20-ї неділі по Зісланні Святого Духа

Євангеліє від Луки 7, 11-16

     ¹¹Потім пішов у місто, що зветься Наїн, а з ним ішли його учні і сила народу. ¹²Коли ж вони наблизились до міської брами, якраз виносили мертвого сина, єдиного в матері своєї, що була вдовою; і було з нею досить людей з міста. ¹³Побачивши її, Господь зглянувся над нею і сказав до неї: «Не плач». ¹⁴І приступивши, доторкнувсь до мар, і ті, що несли, зупинились. Тоді Ісус сказав: «Юначе, кажу тобі, встань!» ¹⁵І мертвий підвівся і почав говорити. І він віддав його матері. ¹⁶Страх огорнув усіх, і вони прославляли Бога та й говорили: «Великий пророк устав між нами», і: «Бог навідався до народу свого.»

Роздуми

    Кожен з нас може опинитися у подібній ситуації, коли втрачаємо близьку і найдорожчу нам особу. Так, нам завжди є болючою втрата когось з близьких. І коли це торкається безпосередньо саме нас, то зовсім інакше реагуємо на дану ситуацію, ніж коли спостерігаємо зі сторони. Однак фізична смерть є неминучою для кожної людини. Та у сьогоднішньому слові Господь хоче запевнити нас, що Він є володарем життя і смерті. Мусимо зрозуміти, що кожна людина зокрема належить Богові. І часто батьки чи діти думають, що їх діти – це їхня власність і ніхто не має права розпоряджатися ними. Однак, навіть батькам до кінця їх діти не належать. Вони належать Богові. І Бог має свій план щодо кожного з нас. Так, батьки народили дитину, виховали, заопікувалися нею, однак першоджерелом її життя і майбутнім є Господь.

   Спробуймо подивитися на даний уривок з іншої сторони. Про яке значення життя і смерті може йти мова? Кожен з нас може опинитися на смертному одрі. Що тут мається на увазі? Якщо пригадати собі наших прародичів у раю, які згрішили, то знаємо, що наслідком первородного гріха яким провинилися наші прародичі, є смерть, яка є неминучою для кожної людини. А отже кожен раз коли я грішу то віддаляюся від Бога, від вічної Любові і вічного Життя. Прирікаю себе на небезпеку, а отже смерть. Бо гріх несе за собою смерть духовну. А Господь є Життям. Воля Божа є в тому, щоб ми жили, життям вічним і були завжди щасливі з Ним вже тут на землі, а і в майбутньому те щастя буде довершене у повноті. Щоб жити життям вічним слід відкинути гріх який несе за собою смерть. Коли я люблю то тоді живу. Уподібнююся до Бога, котрий є Любов. Бо любов дарує нам життя, а життя правдиве є у Бозі який все творить у любові. А коли я не люблю то стаюся як мрець, ознаку життя немає в мені. Тоді я не здатна тверезо мислити, говорити, адекватно діяти. Усі мої вчинки тоді не є правильними, але виконуються пристрасно. А пристрасть є гріхом, натомість у грісі я віддаляюся від Бога Вічної Любові і Життя. А отже наражаюся на небезпеку, наслідком якої є смерть.

Молитва

   Просімо у Господа, щоби підносив нас із мертвоти гріховної, і воскресив до життя у повноті і любові, а отже у Ньому. Бо тільки Він має владу над життям і смертю. Нам слід лише довіритись Йому. Ніколи не є пізно розпочати все з початку. Кожен день може бути новим днем, щоб повставати із смерті наших гріхів. Впустімо Святого Духа, щоб міг діяти у нас і зрушував усі наші почуття, думки і дії до добрих діл. Тоді ніхто не зможе зупинити нас жити. Бо життя в любові і чеснотах через благодать Божу струмуватимуть з нутра нашого єства.

   Дозвольмо Богові доторкнутися до «мар» нашого нераз забрудненого і обдертого одягу благодаті, яку ми отримали у Тайні Хрещення. І відкриймо духовні вуха нашого зболеного і зраненого серця, щоб почути животворящі слова Господа: «юначе чи юначко, кажу тобі, встань, встань, піднімися і живи!» І щоб, як словесні, ми могли прославляти і дякувати нашому Творцеві за дар життя і пізнання Його у повноті.

с. Северіяна Йовжій, ЧСВВ