Загальна інформація
Сестри Чину Cвятого Василія Великого (ЧСВВ) – це Міжнародний Чин Східної Католицької Церкви Папського Права. Ідучи за навчанням свого засновника, св. Василія Великого, та наслідуючи приклад св. Макрини, сестри живуть у спільноті взаємної допомоги та любові.
Жіночі василіянські монастирі виникли у IV ст. на території сучасної Туреччини – в Каппадокії та Понті. Організаторкою перших монаших спільнот була _св. Макрина, рідна сестра св. Василія, ім’ям якого згодом назвався Чин. Саме Святий Василій Великий написав Правила чернечого життя, на яких дотепер ґрунтуються Конституції сестер.
Василіянок. Із плином часу василіянські спільноти з’явилися на українських землях. Цьому сприяло підписання в 1596 році Берестейської унії і реформа чернецтва, проведена 1617 року митрополитом Йосифом Велямином Рутським.
На зламі ХІХ–ХХ століть монастирі сестер Василіянок зазнали чергової реформи, яку впровадили митрополити С. Сембретович і А. Шептицький. У 1909 р. для них затверджено єдині чернечі правила (конституції), які уклав і видав А. Шептицький на основі «Витягу з правил св. Отця нашого Василія Великого». Відтоді сестри розгорнули значну виховну й освітню діяльність: провадили народні та фахові школи, гімназії, учительські семінарії, інтернати для дівчат, сирітські притулки і дитячі захорони. Так, до 1939 року в Галичині практично всі українські освітні заклади для дівчат перебували під опікою сестер Василіянок. Їхня праця стала вагомим внеском у розвиток Церкви й суспільства в цілому.
Завдяки всебічним старанням митрополита А. Шептицького у міжвоєнне_ десятиліття було відкрито низку монастирів у США, Югославії, Хорватії, Угорщині, Аргентині, Словаччині. Перед ІІ світовою війною Чин сестер Василіянок налічував понад 330 черниць, які жили у 28 монастирях і провадили 2 гімназії, 4 вчительські семінарії, 6 середніх, 7 виділових та фахових шкіл, 10 дівочих інтернатів, а також сиротинці, захоронки, дитячі садки.
Після окупації Західної України Радянським Союзом у 40-их роках ХХ ст. Чин сестер Василіянок зазнав репресій: монастирі було ліквідовано, а багатьох монахинь заарештовано й заслано у сибірські табори. Однак, всупереч переслідуванням сестри продовжили свою християнську місію: вели укрите молитовне життя, допомагали у душпастирській праці підпільним священикам, усіляко опікувалися вірними.
У 1990-х роках із легалізацією УГКЦ настав новий етап у розвитку василіянського Чину: сестри (а їх на той час налічувалося 220) відродили свої монастирі на Львівщині, Івано-Франківщині, Тернопільщині й Закарпатті.
1951 року Апостольська Столиця декретом «Ad septenium» централізувала усі жіночі василіянські монастирі у 12 країнах світу в один Чин, надавши йому папське право і призначивши Генеральну управу з осідком у Римі. Відтоді Чин сестер святого Василія Великого є одним із найбільших у Східній Католицькій Церкві. На сьогодні 484 сестри Василіянки працюють в Австралії, Аргентині, Бразилії, Греції, Італії, Німеччині, Польщі, Румунії, Словаччині, США, Угорщині, Хорватії;. В Україні проживає 181 сестра у 20 домах.