Сестри Чину Cвятого Василія Великого (ЧСВВ) – це Міжнародний Чин Східної Католицької Церкви Пап­ського Права. Ідучи за навчанням свого засновни­ка, св. Василія Великого, та наслідуючи приклад св. Макрини, сестри живуть у спільноті взаємної допомоги та любові.

  Жіночі василіянські монастирі виникли у IV ст. на території сучасної Туреччини – в Каппадокії та Понті. Організаторкою перших монаших спільнот була _св. Макрина, рідна сестра св. Василія, ім’ям якого згодом назвався Чин. Саме Святий Василій Великий написав Правила чернечого життя, на яких дотепер ґрунтуються Конституції сестер.

  Василіянок. Із плином часу василіянські спільноти з’явилися на українських землях. Цьому сприяло під­писання в 1596 році Берестейської унії і реформа чер­нецтва, проведена 1617 року митрополитом Йосифом Велямином Рутським.

  На зламі ХІХ–ХХ століть монастирі сестер Василія­нок зазнали чергової реформи, яку впровадили митро­полити С. Сембретович і А. Шептицький. У 1909 р. для них затверджено єдині чернечі правила (конституції), які уклав і видав А. Шептицький на основі «Витягу з правил св. Отця нашого Василія Великого». Відтоді се­стри розгорнули значну виховну й освітню діяльність: провадили народні та фахові школи, гімназії, учитель­ські семінарії, інтернати для дівчат, сирітські притулки і дитячі захорони. Так, до 1939 року в Галичині прак­тично всі українські освітні заклади для дівчат перебу­вали під опікою сестер Василіянок. Їхня праця стала вагомим внеском у розвиток Церкви й суспільства в цілому.

  Завдяки всебічним старанням митрополита А. Шеп­тицького у міжвоєнне_ десятиліття було відкрито низ­ку монастирів у США, Югославії, Хорватії, Угорщині, Аргентині, Словаччині. Перед ІІ світовою війною Чин сестер Василіянок налічував понад 330 черниць, які жили у 28 монастирях і провадили 2 гімназії, 4 вчи­тельські семінарії, 6 середніх, 7 виділових та фахових шкіл, 10 дівочих інтернатів, а також сиротин­ці, захоронки, дитячі садки.

  Після окупації Західної України Радянським Сою­зом у 40-их роках ХХ ст. Чин сестер Василіянок зазнав репресій: монастирі було ліквідовано, а багатьох мо­нахинь заарештовано й заслано у сибірські табори. Однак, всупереч переслідуванням сестри продовжи­ли свою християнську місію: вели укрите молитовне життя, допомагали у душпастирській праці підпільним священикам, усіляко опікувалися вірними.

  У 1990-х роках із легалізацією УГКЦ настав новий етап у розвитку василіянського Чину: сестри (а їх на той час налічувалося 220) відродили свої монастирі на Львівщині, Івано-Франківщині, Тернопільщині й Закар­патті.

  1951 року Апостольська Столиця декретом «Ad septenium» централізувала усі жіночі василіянські мо­настирі у 12 країнах світу в один Чин, надавши йому папське право і призначивши Генеральну управу з осідком у Римі. Відтоді Чин сестер святого Василія Великого є одним із найбільших у Східній Католиць­кій Церкві. На сьогодні  484 сестри Василія­нки працюють в Австралії, Аргентині, Бразилії, Греції, Італії, Німеччині, Польщі, Румунії, Словаччині, США, Угорщині, Хорватії;. В Україні  проживає 181 сестра у 20 домах.